Гроші. Ч 1. Сизий світанок: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– «Газпром»? – Хазяїн напружився. – Ми так із ними не домовлялися!

– Думаю, що «Газпром» – тільки удаване прикриття для Кардаша. Насправді він хотів тишком поцупити гроші сам.

Хазяїн уважно подивився на Шевцова – прізвище відомого олігарха, начебто і союзника Хазяїна, а насправді окремого і дуже небезпечного гравця, в сьогоднішній розмові прозвучало вперше.

– Ми можемо це зупинити? – Хазяїн міцно постукував кулаком по зігнутій долоні, начебто бив когось, як він механічно завжди робив під час великої психологічної напруги, наприклад, коли грала улюблена футбольна команда «Шахтар».

Шевцов рефлекторно втиснувся в крісло, Гусляков, навпаки, подався вперед, наче беззастережно був готовий прийняти удар будь-якої сили прямо в обличчя.

– Звісно, – зважено відказав Шевцов. – Ми можемо наказати «Нафтогазу» – негласно, звісно, – не виконувати рішення суду, потягнути час. А там щось придумаємо. Зараз головне – не дати грошам вийти за межі країни.

Хазяїн кивнув головою погоджуючись. Насправді він щодня дивувався, як багато людей і в яких масштабах крадуть в цій країні, і, що дивно, при тому країна не розвалювалася. Пройдисвіти, серед яких було майже все його оточення, вдавалися до таких хитромудрих схем, що якби ту енергію направити в конструктивне русло розбудови країни… І при всіх своїх можливостях – ФСБ, СБУ, розвідка, податкова, інші джерела інформації – навіть він, президент, не міг контролювати і регулювати цей процес, не міг знати в повному обсязі, що відбувається. Тільки затикали дірку в одному місці, давали негідникам по руках – протікало в іншому, затикали там – відкривався наступний потік. Шахраї були неймовірно вигадливі, відчайдушні, хитрі, жадібні, і їх всіх об’єднувало одне надзвичайне сильне бажання – не працювати, але мати якомога більше від усіх життєвих благ і ні з ким не ділитися. У цих прагненнях хазяїн не бачив нічого поганого, єдине, що його не влаштовувало, – безконтрольність. Він хотів контролювати все або майже все, він мусив навести порядок у цьому хаосі розкрадання державного майна і коштів, і насправді багато вже зробив для досягнення мети – тепер розкрадати мали право тільки ті, кому він дозволив, віддячуючи йому значною долею. І тут його очікував такий підлий удар – хтось крав з-під самого носа майже два мільярди доларів! Такого нахабства він вибачити не міг, більш того, не мав права вибачати! Виходить, намагаючись поцупити ці гроші, його не боялися, на його гнів не зважали, та що там казати: цим вчинком його прямо зневажали, били привселюдно по носі! Ще б трохи – і з нього почали б глузувати, як з останнього лоха!

Хазяїн бахнув кулаком по столу:

– Візьміть цього покидька за яйця!

Шевцов задоволено кивнув головою – «цього покидька» він сильно недолюблював:

– Будемо тримати доти, поки не накажете, що робити далі.

– Тепер ти! – Хазяїн указав на Гуслякова. – Хто ця дівка? Звідки взялася?

Гусляков перетасував папери, дістав кілька фотографій.

– Ось вона. Олександра Василівна Зінчук, тридцять два роки. Освіта вища, юридична, десять років працює в юридичній конторі «Коротенко і К», на роботі характеризується позитивно, керівництво їй довіряє.

– Звідки їй відомо про цю судову справу?

Шевцов підняв руку:

– Вони давно вже обслуговують кілька контор Кардаша. Очевидно, якимось боком супроводжували і цю справу про газ. Так і дізналася. Тобто цілком випадково. Навіщось почала писати про це в соціальних мережах під чужим ім’ям…

Хазяїн спохмурнів:

– Справу багато людей бачили. Але чому саме вона підняла шум?

Гусляков розплився у посмішці:

– У неї дуже багата біографія. Є навіть карна справа, щоправда, давно вже закрита. Не повірите: «вербовка найманців»!

Хазяїн аж підскочив із крісла:

– Що?!

– Ні-ні! – заспокоїв його Гусляков. – Я перевіряв! Це «служба» просто намагалася її завербувати, щоправда – безуспішно, але дівчина політикою займається давно, тому і є в «чорному списку» у вашої охорони. На своєму рівні, звісно, така собі Че Ґевара місцевого розливу: любила по вулицях побігати, на мітингах постирчати, прапорами помахати, покричати про злочинну владу і все таке, жодну з великих акцій протесту не пропустила. Має багато друзів серед радикалів… Але вже давно живе в цивільному шлюбі, народила дитину і в політику досі не лізла.

Хазяїн скривився – радикалів-націоналістів різного ґатунку він не розумів, не любив і боявся. Вони нічого не мали за душею, наче церковні щури, і втрачати їм було нічого, крім життя, та й життя вони своє, судячи з усього, цінували не сильно. Хоча, і він це також напевне знав, багато з них, потрапивши під реальні карні впровадження, пішли на співпрацю зі Службою безпеки і вправно виконували завдання по демонізації та дискредитації опозиції та інших національних рухів, включаючи історичну складову – Бандера, УПА: вони добре знали, як полякати міщан цими жупелами. Але через такі речі він не любив їх ще більше, будь-яких зрадників-стукачів він душив би своїми руками.

– А що вона робила вночі в Заповіднику? Гриби збирала?

Гусляков знизав плечима:

– Хтозна. Прийшла команда її відпустити, хоча я особисто не відпускав би, а поговорив би по душах… Будемо, звісно, тепер приглядати за нею.

– Ви на неї щось маєте? Чим її зачепити?

Гусляков погортав папери в папці, простягнув один: