Мертва кров: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

За півгодини вони підійшли до дерев’яного будинку. Струве дав знак поліцейським, і вони оточили дім.

— Це колишній мисливський будиночок. Саме тут і ховається опир, — звернувся до всіх Аблаутов.

Поліцейські вибили зачинені зсередини двері й увійшли до будинку. За ними увійшов падре Луїджі. В будинку було небагато кімнат, але обшук, сумлінно проведений поліцейськими, ніяких результатів не дав, а це означало, що жодного сліду опиря знайдено не було. Але стало ясно, що цей будинок є криївкою контрабандистів. Тут відразу було знайдено коштовності, пакети та ящики з одягом і порцеляною. Падре Луїджі свяченою водою окропив усі кімнати.

— Тут зовсім недалеко болото, — сказав Аблаутов.

Слідчий Струве різко повернувся до нього:

— Я так і думав.

А падре Луїджі запитав:

— І що означає ця наявність близького болота? Прошу пояснити. Я вже відчуваю, що опир десь тут, близько. І щоб його швидше знайти, мені важливо знати все.

Італієць говорив російською вільно, майже без акценту. Він як справжній італійський місіонер добре вивчив мову країни, куди його цього разу направила воля Господня.

Струве запросив священика сісти на стілець, а сам вмостився на довгій дерев’яній лаві біля стіни.

— Отче, річ у тому, що скарби, знайдені нами тут, коштують мільйони і добровільно їх ніхто б тут не залишив. Вже лише ці китайська порцеляна, тюки шовку, одяг з англійської вовни чи золоті монети та прикраси, — і він показав на ящики, які з різних кімнат виносили поліцейські, — коштують неймовірних грошей. Отже, хтось не дозволив контрабандистам забрати звідси всі ці речі, а контрабандисти — відчайдухи, їх налякати непросто, тим паче що митники і поліція тут ні до чого. На превеликий жаль, ми ніколи особливо не цікавилися цим будинком. Тож хто міг їх звідсіля вигнати? Хіба що такі ж відчайдухи, як і ці, але тоді всі скарби стали б легкою здобиччю переможців. Отже, це — опир, з рук якого жоден контрабандист живим звідси не вийшов. Єдине, чого я не міг зрозуміти, — куди ж він подів трупи. І це прояснив Богдан Іванович, мій колега, який згадав про болото. Цілком зрозуміло, що опир тіла своїх жертв викидав у болото.

— Тепер я зрозумів, — сказав пастор.

Обшук так нічим і не закінчився. Все оглянули, але ніде жодного сліду опиря знайдено не було.

Орлов тим часом чаклував біля порожньої шафи, дверцята якої були відчинені. Поліцейські, які перед цим уважно вивчили кожну шпарку шафи, так нічого там і не знайшли. І все ж Орлов відчував, що ця шафа з секретом. Але з яким? Начебто вже й постукав він по ній, і всі гвинтики пальцями перебрав, та — нічого! Але раптом у голові Орлова сяйнула думка: «Ця шафа такою великою була зроблена не просто так, адже вона передбачена для мисливського будинку і тут мали щось зберігати. А отже…»

Думку Орлова перебив Царськосельський, який пишався тим, що полював у Африці на жирафів і носорогів. Він вигукнув:

— Тут має бути льох, це ж — мисливський будиночок! А ця шафа, Сергію Олексійовичу, зроблена з розрахунком на те, щоб крізь неї можна було втягти лося, не розрізаючи його. Ці дверцята мають відчинятися ось так! — і він, вихопивши у поліцейського шаблю, засунув її у ледь помітну щілину поміж верхньою кришкою шафи і стінкою, а потім натиснув і смикнув вниз. Задня частина шафи тихо опустилася, і перед присутніми моторошно зазяяв темний отвір.

— Дивіться, — прошепотів Царськосельський, відпускаючи задню частину шафи. І всі за мить побачили, як знову виросла стіна. — Бачите, це також імітація. Постукаєш, подумаєш, що зруб, а поміж зрубом і цією «стіною» у верхній частині сантиметрів тридцять буде. Саме звідсіля й починаються сходи, — і Микола Степанович, знову опустивши «стіну», першим ступив у морок чорного льоху. За ним рушили всі інші. Підземелля займало майже половину площі будинку. Повітря було вогке і чомусь солодкаво-кисле. Чоловіки, запаливши смолоскипи, побачили довкола себе багато ящиків.

— Цей підвал будували ще, мабуть, за часів Єлизавети, а може, й Катерини Другої, а потім закинули, — промовив голосно Царськосельський. — Щось, напевне, чи зашкодило, чи не сподобалося господарям, і вони покинули незакінчене будівництво. Але ним скористалися ті, що переробили його на мисливський будинок. Хм, у цьому льосі так холодно, що туша вбитої тварини може тут зберігатися дуже довго.

Лікар Стерлінгов, який до цього мовчав, раптом не витримав:

— Ви мене дивуєте, Миколо Степановичу, ми за два кроки від опиря, а ви говорите казна-що!

Труни, яку наказав шукати падре Луїджі, ніде не було. Втомлений Стерлінгов присів на дерев’яний диван, який чомусь стояв у льосі.

— Та ви ж на труну сіли! — пожартував Царськосельський. Було схоже, що цим жартом він намагався збадьорити присутніх, та й себе також.

Стерлінгов, підскочивши, однією рукою підняв диван за край, і перед очима присутніх справді постала труна, схожа на великий ящик. Царськосельський взявся за інший край дивана і вони переставили його подалі від стіни льоху, а от саму труну підняти не змогли. Лише втрьох, з неймовірними зусиллями, чоловіки підняли її і поставили на диван, але віко труни не відчинялося. Падре Луїджі з погано прихованим хвилюванням промовив:

— Ми знайшли його!

— Та ні! Це, мабуть, ще один ящик контрабандистів, — скептично сказав Струве. — 3 чого ви взяли, що це труна, та ще й опиря?

— Ось відчинимо і з’ясуємо, що тут лежить, — якось відсторонено проговорив один з поліцейських, смикаючи за верхню частину труни, але віко не піднімалося.

І тоді той самий поліцейський вигукнув:

— Та вона ж зсередини зачинена! Господи, що ж це може бути?!

Царськосельський знову взяв шаблю і засунув її в щілину поміж віком і стінкою. Щось скрипнуло, і віко труни почало повільно підніматися. Всі застигли на місцях. Стискаючи руків’я шаблі, Царськосельський обвів всіх поглядом і побачив зблідле обличчя падре Луїджі, який вже встиг вийняти зі своєї валізи осикову загострену палицю і молоток.

У труні лежала істота, яку ніхто не наважився б назвати людиною. Але це була людина — ще доволі молодий чоловік з кошлатою рудою бородою. Його обличчя було зеленавого кольору, очі запалі, а ніс стирчав, ніби цурпалок, гостряком догори. Руки чоловіка з довжелезними брудними чи то кігтями, чи то нігтями лежали на грудях, як у покійника…