Мертва кров: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Непідробна тривога у голосі Венчеслава ще більше переконала Олега Володимировича у тому, що Боголюбський непричетний до цього вбивства.

— Була вбита ваша покоївка Катрін.

— Ця безпорадна, маленька істота? Вона ж у нас лише три місяці… — розгублено промовив Венчеслав.

Струве іронічно поглянув на Венчеслава:

— Вам пощастило, що не довше. Так-так, не дивуйтеся. Ми дали запит до Парижа ще три тижні тому з приводу цієї вашої безпорадної істоти…

— Чим же вона вас зацікавила, та ще й три тижні тому?

— Під час святкування Введення пресвятої Богородиці до храму якась молода католичка, виходячи з собору, роздала милостиню юродивим, що зібралися перед входом. Ви знаєте наших юродивих. Їх завжди забагато біля православних церков, тож не всім вистачає на харчі, ось вони й навчилися підгодовуватися біля католицьких та протестантських храмів. Молода католичка роздала милостиню лише чотирьом юродивим, що, звичайно, викликало заздрість у інших. Але вранці почуття заздрості змінилося у них на почуття вдячності Господові, бо ті четверо померли у страшних муках. Уявіть лише — в кожному з пирогів, поданих молодою католичкою, були різні отрути, здебільшого рослинні, з країн Африки та Південної Америки… Тоді ми й пригадали про листа з французького департаменту поліції, в якому нас повідомляли про відому вбивцю, маніячку, яка отруїла багатьох людей найрізноманітнішими отрутами. Звали її Коллет Курсель. Вона навчалася в університеті на хімічному факультеті, але її відрахували за участь у злочинній організації «Жерці Мітрідата», члени якої виготовляли і, що найгірше, використовували найрізноманітніші отрути. Коллет була найнебезпечнішою з-посеред них. Французька поліція зробила у неї обшук і знайшла понад сімдесят видів сильнодіючих отрут — тваринних, рослинних, хімічних. Після кількох дуже гучних убивств її запідозрили також у вбивстві власного чоловіка, до реч] дуже багатого землевласника, і його дітей від першого шлюбу. Коллет втекла до Німеччини, а паризька поліція розіслала у всі країни світу її фото, відбитки пальців та інформацію про злочини. Такий лист надійшов і до нас. Але до випадку з отруєнням юродивих у нас навіть підозри не було, що ця жінка приїхала до Росії. До речі, вона, вже живучи тут, отруїла такою ж отрутою кількох дітей у дитячому притулку при монастирі Апостола Іоанна. Щойно ми це виявили, як відразу почали шукати цю підозрілу молоду жінку і надіслали до Парижа телеграфом прохання передати нам додаткову інформацію насамперед про отрути, які використовувала Коллет Курсель. Відповідь надійшла вже третього дня, але ми ще не знали, під яким ім’ям ця жінка приїхала до нас і де мешкає, проте вже напевне знали, що вона і є Коллет Курсель. Зараз це вже доведено. До речі, змішуючи отрути, Курсель намагалася зітерти загальну картину дії кожної з них. І четверо юродивих стали жертвами її експериментів. Але, напевно, свої моторошні досліди вона вважала незавершеними і тому вчора продовжила їх, отруївши ще одну людину.

Очі Венчеслава здивовано округлилися:

— Кого ж це?!

— Кримського-Корсарова. Не бійтеся, він залишився живий лише завдяки своїй незграбності. Отруєну каву Коллет він вилив собі на брюки, які вона потім випрала у мисці. Ми взяли на аналіз кілька крапель з неї і з’ясували, що ця отрута викликає параліч серця і практично не залишає слідів. Кримський-Корсаров, який має сьогодні увечері повертатися до Парижа, помер би скоріш за все завтра вранці у поїзді від паралічу серця.

— А хто її все ж таки вбив? — у голосі Венчеслава вже була тривога.

— Її вбила жінка, яку бачив Алегров на четвертому поверсі. Він же розповів нам про те, що бачив, як ви вчора піднімалися з третього поверху на четвертий. Тож до вас одне-єдине запитання: хто ця жінка і чи не на вас вона чекала?

Венчеслав поглянув на слідчого печальними очима і відповів:

— Зараз я спробую пригадати… Це, напевно, було близько другої години ночі. Я зайшов до свого кабінету і, почувши якийсь дивний шум, визирнув, але нікого не побачив. Знову повернувся до кабінету і за якийсь час, знову почувши шум, ще раз визирнув.

— І що це був за шум?

— Якщо дозволите, я вам покажу.

Вони вийшли з кабінету і підійшли до дверей, які вели на незаселену частину замку. Скло на них було розбите, і скалки валялися на підлозі.

— Ці двері дуже важкі, — промовив Венчеслав. — Ми практично ніколи не користуємося ними, але цього разу увечері я почув, як двері стукнули раз, потім другий. Я вийшов і побачив, що вони відчинені і скло розбите. Я їх зачинив і лише після цього, вже піднімаючись сходами, побачив попереду себе якусь жінку. Я подумав, що це одна з моїх гостей, і не звернув на неї особливої уваги.

— Кримський-Корсаров твердить, що також бачив цю жінку. Отже, вона прийшла не з того коридору, двері до якого були зачинені, — задумливо промовив Струве.

— Наскільки я розумію, у вас склалося враження з моєї розповіді, ніби я хочу вас переконати в тому, що ця жінка з’явилася саме звідтіля. Але ж вона могла увійти і через коридор, а потім через нього ж повернутися назад.

— Припустимо так, але все свідчить про те, що хтось вибив ці двері з боку незаселеного приміщення.

Венчеслав задумливо подивився на Струве:

— Мені здається, ви не звернули уваги на два моменти: по-перше, ці двері, як я сам переконався, могли відчинитися від протягу і від протягу потім зачинитися. І, до того ж, я не стверджую, що поява тієї жінки і шум, який я почув, пов’язані між собою. До речі, Олеже Володимировичу, я ж і досі ще не знаю, як було вбито Катрін.

— Судячи з усього, це — опир. У Катрін — на шиї рана з обсмоктаними краями і воскове від безкрів’я тіло.

Струве несподівано замовк і подивився на Венчеслава, в погляді якого світилося щось незрозуміле.

— Олеже Володимировичу, невже ви вірите в існування опирів?

— Після сьогоднішнього дня вірю!

— А тепер послухайте мене. Є багато людей, зацікавлених у моїй смерті, і опирі — це один з можливих способів. І не робіть такого обличчя, ніби ви не знаєте, що я був пов’язаний з орденом магії та окультизму.

— Так, я подивився ваше досьє. Ми маємо звіти про те, що ви навчалися у відомого мага Гольдмайєра, а після його таємничої смерті одружилися з його дочкою, з якою потім розлучилися…

— В такому випадку давайте відкладемо нашу розмову, якщо, звичайно, ви щирі зі мною і не підозрюєте мене у цих жахливих вбивствах. Сподіваюся, що все, що стосувалося магії, залишиться поміж нами.