Вовк-тотем: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Видно, твоє захоплення вовками за ці два роки не минулося задарма. Тепер я теж буду вчитися у вовків бойового мистецтва. Дивись, ще й знадобиться, якщо війна буде… Напевне, ти справді маєш рацію — усі кочовики, які тривалий час жили в цьому степу, врешті-решт починали поклонятися вовку: і гуни, й усуни, й тюрки, й монголи — для всіх вовк був учителем. І в книжках так написано. Усі, тільки не ханьці. Вважаю, що ми, ханьці, і декілька століть прожили б у степу, а все одно не поклонялися б вовку як тотему.

— Ну, це не обов’язково. — Чень Чжень шмагонув коня. — Ось мене, наприклад, степові вовки підкорили лише за два роки, поки я живу в цьому степу.

— Однак переважна більшість китайців — землероби або вихідці із землеробів, тож ханьці так заскорубли в своїй селянській свідомості, що завітай вони в цей степ, дивним було б, якби вони не почали спати на шкурі вовків. Землероби-ханьці — травоїдні, вони всім нутром ненавидять вовків і бояться їх, як же вони можуть обожнювати цей тотем? Вони поклоняються іншому тотему — дракону, який опікується головними важелями сільського господарства, і можуть тільки падати долу та бити поклони йому, тремтливо підкоряючись волі обставин. Вони й не насміляться, як монголи, вчитися у вовків, охороняти вовків, поклонятися їм і вбивати їх. Тотем, який обирає собі нація, безпосередньо впливає на її дух і характер. А різниця в характерах кочовиків і землеробів надто велика. Поки ми жили серед ханьців, це не відчувалося, але щойно прибули в цей степ, як наші вроджені землеробські звички виявилися. Не зважай, що мій батько — професор, однак його дід і бабуся моєї матері були селянами…

— Особливо в давнину, — продовжив Чень Чжень його думку, — монголи, населення яких складало ледь не одну соту від ханьців, так струсонули весь світ, що ханьцям далеко до такого впливу. Навіть нині на Заході китайських ханьців називають монголоїдами, і вони самі приймають цю назву. Однак коли імператори династій Цінь і Хань об’єднали Китай, предки монголів ще й цієї своєї назви не мали! Мені сумно за ханьців. Їм більше подобалося будувати Стіну і займатися самохвальством, вважати себе центром світу, центральною імперією. Однак в очах Заходу Китай залишався лише «шовковою державою», «порцеляновою державою» та «чайною державою», а росіяни взагалі тривалий час вважали, що Китай — це лише маленька територія киданів, вони й нині називають нас китайцями.

Мабуть, вовки таки варті захоплення.

— Це ти мене заразив! — сказав Ян Ке. — І я тепер у кожній історичній книжці шукаю як не західних жунів, так східних ійців, північних ді або південних манів. І чим далі, тим більше хочу помірятися силами з вовками.

— Я бачу, ти теж незабаром станеш монголом. Увіллємо тобі трохи вовчої крові, адже перевагу має той, в кого змішана кров!

— Я справді маю тобі подякувати за те, що підбив мене поїхати в цей степ. А знаєш, які твої слова тоді найбільше запали мені в душу? Забув? Ти сказав — у степу є безмежні дикість і воля.

Чень Чжень послабив віжки і сказав:

— Напевно, дослівно це було не так, ти додав підливи в мої слова!

Вони розсміялися, а з-під колес возика навсібіч полетів сніг.

Натовп людей, зграя собак і череда возів утворювали на сніговій рівнині живу декорацію людного циганського табору.

Виробнича бригада Ґасмаа у повному складі, чотири хота (один хот складається з двох розташованих поряд юрт) і ще вісім юрт виділили людей і волів. Вісім-дев’ять возів були завантажені великими шматками повсті, довгими мотузками, дерев’яними лопатами, дровами та дерев’яними жердинами з гаками на кінці. Люди були вдягнені в залиснілі від бруду й почорнілі від старості шкіряні плащі, ще й у жовтих латках із баранячої шкіри, в яких зазвичай виконували тільки важку й брудну роботу. Однак люди й собаки так раділи, як і племена, що ходили в давнину за монгольською армією й прибирали поле бою та забирали трофеї. І вершники, і пасажири возів дорогою пили й співали, жінки підносили чоловікам пласкі чайники для вина, закутані в повсть, які потім передавали по руках. Варто було зазвучати одній пісні, як інші народні, хвалебні, військові, застільні пісні й пісні про кохання вже не припинялися. Сорок-п’ятдесят великих монгольських собак із товстим хутром збіглися сюди заради такої рідкісної можливості побути разом; вони були такі збуджені, ніби діти перед гостями, крутилися й борюкалися навколо возів, дражнячи й задираючи одне одного.

Чень Чжень, два конопаси — Бат і Лхамжав, — і ще п’ятеро-шестеро чабанів скупчилися навколо Старого Біліґа, ніби представники давнього племені навколо свого вождя. Лхамжав, у жилах якого текла тюркська кров, і який вирізнявся великими очима, широким обличчям і прямим носом, сказав, звертаючись до Біліґа:

— Навіть якщо я стрілятиму ще точніше, все одно не перевершу ваших здібностей! Вам без рушниці й патронів удалося забезпечити багате святкування Нового року для кожної родини в нашій бригаді! Однак ви за своїм ханським учнем Ченем Чженем зовсім забули про монгольських учнів! Я б і не подумав, що вовча зграя влаштує в тих горах облаву.

Старий, прискіпливо дивлячись на нього, відповів:

— А ти іншим разом, коли щось уполюєш, ділися побільше зі старими та приїжджими в бригаді, а то ти тільки даєш їм м’яса понюхати, а поїсти від тебе не дочекаєшся. Ти додумався подарувати Ченю Чженю козячу ногу тільки тоді, коли він прийшов до тебе в гості. Чи так монголи приймають гостей? Коли я був молодим, ми завжди першого впольованого в новому році цапа і першу видру віддавали літнім людям і гостям. А ви, молоді, зовсім забули старі правила, встановлені потом важкої праці. Ось я тебе спитаю: скільки вовків тобі ще потрібно вполювати, щоб наздогнати Буха — прославленого мисливця на вовків з колгоспу Баянговь? Ти справді хочеш потрапити в газети, на радіо, отримати той приз? Якщо ви переб’єте всіх вовків, то куди піде твоя душа після смерті? Чи може ти хочеш, як ханець, зруйнувати після смерті шмат степу, відняти в нього шмат землі й бути похованим на поживу хробакам? Твоя душа тоді не підніметься до Тенґера, — Старий зітхнув і продовжив: — Коли я минулого разу їздив до хошуну[24] на збори, то почув, як старі люди з південних колгоспів жалілися, що вже півроку не бачили вовків і хочуть переїхати жити до Орхону…

Лхамжав зсунув на потилицю свою лисячу шапку й сказав:

— Якщо не вірите мені, запитайте в Бата — він же ваш син і ви йому повинні довіряти — чи я прагну прославитися як мисливець на вовків?! Тоді, коли ці кореспонденти з аймаку[25] прийшли до табуна мене шукати, Бат теж там був, тож якщо не вірите, запитайте в нього, чи я не називав удвічі меншу цифру?

Старий повернувся до Бата й запитав:

— Було таке?

— Було, — відповів Бат, — однак ті кореспонденти не повірили, бо вони на закупівельній станції дізналися, скільки вовчих шкур продав там Лхамжав. Ви ж і самі знаєте, що коли вполюєш вовка, то про ціну домовляєшся згідно з якістю хутра, а на закупівельній станції ще й видають у нагороду 20 патронів. Тож ті кореспонденти знайшли чеки й порахували, а коли повернулися до аймаку, то оголосили по радіо, що Лхамжав незабаром наздожене Буха. Бідний Лхамжав так злякався цього, що після того просив когось замість нього віднести хутро на закупівельну станцію.

Старий насупився:

— Ви вдвох найбільш жорстокі до вовків. На всьому пасовищі ви вбили їх найбільше.

Бат же заперечив йому:

— Однак нашим табунам дісталися пасовища, найближчі до Зовнішньої Монголії, там багато вовків, і якщо їх не вбивати, то з-за кордону їх прийде ще більше, і тоді від коней і лошат зовсім нічого не залишиться!

Старий знову запитав:

— А як це ви зараз удвох сюди прийшли й залишили Чжана Цзіюаня самого сторожувати табун?

— Уночі вовків багато, тож ми сторожували в його зміну, а зараз він би один і не підняв дзерена, тож краще вже ми вдвох.

Сонце в степу взимку високо не піднімається, навіть навпаки — здається, що воно притягується до землі. Синє небо стає білим, і білою ж здається трава, від якої відбивається сонячне проміння. Снігова кірка трохи підтає і перетворюється на безмежне біле дзеркало. Натовп людей, зграя собак і череда возів у потужному білому світлі перетворюються на тіні. Усі чоловіки надягають чорні окуляри, а жінки й діти затуляють свої очі манжетами-підковами. Декілька чабанів, які вже мають снігову сліпоту, щільно стуляють повіки, однак і в них течуть сльози. Проте в собак очі, як і раніше, широко розплющені, вони стежать за зайцями, що стрибають удалині, або, опустивши голови, винюхують на дорозі свіжі сліди лисиць.

[24] Адміністративна одиниця в Монголії.

[25] Адміністративна одиниця в Монголії.