Слід босої ноги: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Спектр частот, — згадав він. — Кирило натякав про спектр частот, на яких працюють наші стаціонарні таймфаги… «Струс усієї ТФ-метрики…» Що він хотів цим сказати? Що хотів перевірити, здійснюючи експеримент в Австралії? Кирило летів до камери таймфага, щоб дізнатись, як впливає ударна ТФ-хвиля на стан каналів під час ТФ-передачі на частоті вибуху! Він вирішив випробувати дію хвилі на собі й… не встиг! Навіщо він летів? Хіба не можна було встановити в камері регістратори?!

Двічі під час роботи спрацьовував автомат психонавантаження, і двічі Гнат вимикав його, поки не заблокував намертво.

О другій годині ночі він тремтливими руками зняв контактор і зморено відкинувся на спинку крісла. Точно так сидів у цьому ж кріслі місяць тому Кирило Травицький, але Гнат того не знав. Минуло півгодини, перш ніж крізь стихаюче гудіння крові до мозку пробилися сторонні звуки. Гнат прислухався і збагнув, що то сигнал вхідного автомата. Хтось просив дозволу ввійти.

Гнат через силу підвівся й відчинив двері. Перед ним стояла Аларіка.

— Ти тут? О господи! — притиснулася до нього і міцно обняла за шию.

— Як ти мене знайшла?

— Думала, з тобою щось сталося… раптом заболіло серце… Цілий місяць ти не дзвонив, і я зрозуміла — тобі потрібна допомога, але просити її ти не…

— Не зміг би, — мовив Гнат і поцілував її в щоку. — В мене горе, Ріко, загинув Травицький…

— Я знаю… Але ж ти не винен.

— Може, й не винен. А все-таки… Він наштовхнув мене на одну думку!..

І цієї миті у Гната в мозку зринуло тривожне: «Тритон! Експеримент небезпечний! Мерщій в управління!..»

Він ступив крок, але ноги були як ватяні. Гнат заточився, мало не впав. Перелякана Аларіка допомогла йому добратися до крісла, і він одразу потягся рукою до пульта зв'язку.

Кілька хвилин пішло на марні розшуки Керрі Йоса, потім Гнат згадав, що найлегше ж подзвонити диспетчеру відділу, і викликав чергового. Керрі Йос і Станіслав Томах мали тепер бути на Тритоні, і додзвонитися до них можна було тільки через спецканал рятувальної служби.

Спалахнув віом і перетворив лабораторію на диспетчерський пункт.

— Слухаю вас, — підвела голову статечна жінка-диспетчер з великими уважними очима.

Гнат назвав себе, коротко виклав своє прохання, і жінка зв'язалася з Тритоном.

— На Тритоні нікого з керівників експерименту «Галактичне просвічування» немає, — сказала вона, вислухавши відповіді абонентів. — Усі зараз на борту крейсера «Великий». А Керрі Йос годину тому вилетів на Землю…

— Я-а-ак на Землю? — збентежено вигукнув Гнат. — Навіщо?.. Постривайте, — благав Гнат. — Тоді викличте Станіслава Томаха або Микиту Богданова, вони на крейсері…

Однак ні Томаха, ні Богданова на «Великому» теж не було.

— Може, вас з'єднати з керівником експерименту? — перейнялася тривогою Ро-машина диспетчер.

Гнат глянув на годинник: до початку експерименту лишалося понад дві години.

— Спробуйте, будь ласка, — хрипко мовив він і відкашлявся. — Хоча… ні, дякую, краще з'єднайте з ким-небудь із відповідальних за безпеку від управління.

Віом змигнув і зображення в ньому змінилося: замість круглого приміщення диспетчерського пункту перед Гнатом відкрився трикутний командний зал крейсера «Великий». Біля центрального пульта координатора команд стояла група людей, серед яких Ромашин упізнав Дикушина і всюдисущого Генрі Бассарда у формі офіціала УАРС. Певне, він тут і був офіційним представником управління.

Бассард у відповідь на виклик з подивом глянув на диспетчера центру і підступив ближче до відеокамери.

— У вас до мене справа? — запитав він з притиском на останньому слові.

— До всіх, — хрипко проказав Гнат. — І до вас теж. Річ у тім, що я зробив нові обчислення ТФ-вибуху, врахувавши деякі сумніви… точніше, рекомендації Кирила Травицького. Експеримент проводити не можна, він небезпечний, і небезпечний насамперед не нам, а…

— Про що ви?! — перебив Гната Бассард. — Розрахунки вибуху зроблені давно, їх перевіряли спеціалісти, і ваші нові обчислення на основі «деяких сумнівів»… Погодьтеся, що говорити тепер, небезпечний чи ні запланований вибух. Та й самі ви визнаєте, що він загрожує не нам. А кому?

— Іншим… Іншим розумним істотам.

— Іншим? А хіба є докази, що інші існують? — запитав Бассард знущальним тоном.

— Не блазнюйте! Ми були на «Червоній книзі»…