Народжений блискавкою: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А на скелях тріпотіли сині, фіолетові, оранжеві одсвіти. Рут на якусь мить заплющила очі, потім глянула вниз, де вже зовсім стемніло. Вона побачила, як одна за одною спинялися автомашини, вимикали фари. Мабуть, із них виходили люди і, підіймаючи голови, дивилися на скелі, де повільно пливла кульова блискавка. В нічній темряві це особливо вражає. Вони розповідатимуть близьким та знайомим, що на їхню долю випало побачити рідкісне явище природи. Хтось вислухає цю розповідь з байдужістю (чим сьогодні можна здивувати земну людину?), а хтось подумає: уже й до Місяця дотягнулись, а ця дивовижна загадка ще й досі лишається ніким не розгадана.

І нікому не спаде на думку, що страшна сила, згущена в полум’яній кулі, зараз покірно, розслаблено оселиться в золотому волоссі дівчинки, якої внизу вони не бачать. А якби побачили, то мимоволі б жахнулися. Бо хто здатний уявити дружбу звичайного підлітка з блискавицею?..

Тим часом блискавка зникла. Зникла й Рут, загубившись у темряві підземних переходів. А за кілька хвилин вона вже сиділа біля Едмундо, поклавши маленьку руку на його чоло. Не тільки він не дихав — Рут також не дихала. Та ось поволі ворухнулась жилка на його скроні. Ворухнулась непевно, як непевно звучить голос людини, що загубилася в океані. То ще не було життя — то тільки перша іскорка, що впала на таємниче ог-ниво, яке люди називають життям. Його ще треба роздмухати. Рут була схожа на свою далеку попередницю, яка також мала за домівку вологу печеру. Мабуть, так само чекала ота попередниця, доки спалахне перша іскра у вогнищі, як зараз чекає Рут, коли запульсує кров, що прийняла в себе енергію блискавки.

Щоки Едмундо втратили сірість, яка найбільше лякала Рут. Дихнув, поволі розімкнув повіки, ніяково посміхнувся. Хоч Едмундо й не був винен за свою затримку, але він добре усвідомлював, як тяжко було Рут його чекати.

Мовчки взяв її руку, наблизив до грудей. Серце його билося нерівно, прискорено. Рут боялася розпитувати про дідуся Себастьяна. Вичікувала, доки розкаже сам.

— Тут хтось курив, — промовив Едмундо, втягуючи повітря в ніздрі. — Хто тут був?

— Хосе, — відказала Рут, щоб якось його заспокоїти.

— Хіба він курить?..

Рут пригадала, що Хосе не курить, і додала:

— Він заходив з товаришем. Ти ж їх іще не знаєш. А вони хочуть з тобою дружити.

— Це добре, — погодився він. — От якби умитися…

— Зараз принесу, — спохватилась Рут і вибігла геть.

Коли вона повернулась, Едмундо вже ходив по освітленому закутку, який вони назвали «кімнатою». В руках вона тримала великий чайник з водою, а на плече Едмундо кинула рушник. Зливала йому на руки, як роблять це всюди, де немає умивальників. І так це було просто, природно, ніби він повернувся з роботи, а вона, його вірна дружина, все приготувала для доброї зустрічі.

— Може, ми вже одружилися? — запитав Едмундо.

їй спало на думку те ж саме. І тому вона так паленіла.

— Ні, Едмундо. Ще рано.

— Кому рано?

— Нам.

Едмундо підвів намилене обличчя і, смішно прищулившись, запитав:

— Хіба ми не так живемо, як Делія і Хосе?

— Не так, — посміхнулася Рут, поправля-ючи рушника, який сповзав на підлогу.

— Гаразд. Але ти не йди від мене. Будемо разом.

Едмундо не розумів тієї посмішки, яка бриніла на її вустах. Вона це знала. Їй здавалося, що вона старша від нього, — значно старша! — бо десь через два роки за законами їхньої держави мала право вийти заміж. Звісно, вона обере в чоловіки Едмундо. Їх повінчають. І ніхто не знатиме, що Рут повінчалася… з блискавкою!

— Не піду, — з тією ж посмішкою відповіла Рут. — Бо на моєму ліжку спить Густаво.

— Хто? — рвучко крутнувши головою, запитав Едмундо.

— Густаво. Він допомагає куховарити. Нарешті наважилась запитати про Себастьяна:

— Де дідусь?

— Я розшукав його в горах. Аж на кордоні, — якось неохоче відповів Едмундо.

— Коли ж він повернеться?

Довго мовчав Едмундо. Нарешті змушений був сказати: