Вбивство на 31-му поверсі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Незважаючи на всю мою повагу до цих доказів, я все-таки вважаю, що людей треба евакуювати, — відповів Єнсен.

— Більше ви нічого не можете порадити? Що ж тоді роблять ваші люди?

— Шукають.

— А якщо бомбу справді підкладено, вони її знайдуть?

— То досвідчені люди, але часу дуже мало. Вибухівку важко знайти. Практично вона може бути схована де завгодно. Як тільки мої люди щось помітять, то відразу мені повідомлять просто сюди.

— Вони ще мають три чверті години. Єнсен поглянув на годинника.

— Тридцять п'ять хвилин. Але навіть якщо вони знайдуть бомбу, їм потрібен буде певний час, щоб знешкодити її.

— А якщо взагалі немає ніякої бомби?

— То однаково я б радив вивести людей з будинку.

— Навіть за найменшого ризику?

— Так. Покладімо, що погроза може не здійснитися, що нічого не станеться. Та, на жаль, відомі й протилежні приклади.

— Звідки?

— З історії криміналістики.

Єнсен заклав руки за спину й гойднувся на передках.

— Така моя думка як фахівця, — сказав він. Видавець зміряв його довгим поглядом.

— За яку суму ви могли б змінити свою думку? — спитав він.

Єнсен здивовано глянув на нього. Видавець, мабуть, скорився долі.

— Звичайно, я пожартував, — понуро буркнув він.

Він спустив ноги з билець, повернув крісло назад, поклав руки перед собою на стіл і сперся чолом на стиснутий лівий кулак. Тоді враз випростався.

— Треба порадитися з моїм кузеном, — заявив він і натиснув кнопку внутрішнього телефону.

Єнсен помітив час: 13.27.

Чоловік у шовковій краватці нечутно рушив з місця, опинився поруч з Єнсеном і зашепотів:

— З шефом, з самим шефом, шефо'м цілого тресту, головою концерну.

Видавець щось промимрив у трубку і, почувши шепіт, холодно глянув на них. Тоді натис іншу кнопку, нахилився до мікрофона і сказав діловито й швидко:

— Директор будинку? Вирахуйте, скільки часу забере пожежна тривога. Разом із швидкісною евакуацією. Даю вам три хвилини. Доповісте просто мені.

До кімнати зайшов шеф. Він був такий самий русявий, як і його кузен, але років на десять старший. Обличчя в нього було спокійне, вродливе й поважне, плечі широкі, постава рівна. Одягнений він був у брунатний костюм, простий, але вишуканий. Коли він озвався, голос у нього виявився низький і приглушений.

— Скільки років тій новенькій? — неуважно спитав він, ледь помітно, наче з великої ласки, кивнувши на двері.

— Шістнадцять, — відповів його кузен.

— Ага.

Директор видавництва відступив до шафи. Здавалося, він аж зіп'явся навшпиньки, хоч стояв цілою ступнею.