Вбивство на 31-му поверсі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Вона, звичайно, схибнута, — сказав русявий. — Просто-таки божевільна.

— Авжеж, ми дійшли такого висновку, — додав чоловік у шовковій краватці.

— Або це неймовірно дурний жарт, — мовив русявий. — Та ще й банальний.

— Авжеж, може й таке бути, — погодився чоловік у шовковій краватці.

Русявий байдуже позирнув на нього і сказав:

— Це наш директор. Перший директор видавництва.— І, трошки помовчавши, додав: — Мій найближчий помічник.

Усмішка в директора поширшала, і він схилив голову. Може, з вдячності, а може, заховав обличчя з якоїсь іншої причини. Наприклад, зі скромності, пошани чи гордощів.

— У нас є ще дев'яносто вісім директорів, — пояснив русявий.

Комісар Єнсен глянув на свого годинника: 13.19.

— Мені здалося, що ви, пане шефе, сказали «вона». Ви маєте підставу допускати, що листа послала жінка?

— Мене звичайно називають видавцем, — поправив русявий.

Він обминув стіл, сів у крісло і закинув на бильце праву ногу. — Ні, звичайно, ні. Просто мені так здалося. Хтось же мав його послати.

— Авжеж! — сказав директор.

— І мені цікаво: хто? — закінчив русявий.

— Так: хто? — й собі докинув директор.

Усмішка вже зникла з його обличчя, натомість на переніссі з'явилися глибокодумні зморшки.

Видавець закинув на бильце й ліву ногу. Єнсен знову поглянув на годинника: 13.21.

— Треба евакуювати будинок, — мовив він.

— Евакуювати? Неможливо. Це означало б припинити працю. Може, й години на дві. Ви розумієте, що це означає? Хоч приблизно уявляєте, скільки це нам коштуватиме?

Він обернувся разом з кріслом і вимогливо глянув на свого найближчого помічника. Той миттю наморщив чоло ще трішечки глибше за свого шефа і, щось мурмочучи, почав вираховувати на пальцях. Чоловік, який хотів, щоб його звали видавцем, холодно подивився на директора, тоді крутнув крісло назад.

— Щонайменше три чверті мільйона, — сказав він. — Розумієте? Три чверті мільйона. Щонайменше. Або й удвічі більше.

Єнсен ще раз прочитав листа, тоді глянув на годинника: 13.23.

— Ми видаємо сто сорок чотири журнали, — повів далі видавець. — Усі вони друкуються в цьому будинку. їхній загальний наклад сягає понад двадцять мільйонів примірників на тиждень. І для нас головне — вчасно надрукувати їх і розіслати без затримки.

Обличчя його змінилося. Блакитні очі аж засяяли.

— У кожній господі нашої країни кожна родина чекає на свій журнал. Вони однаково цікаві для всіх-для принцеси й для дружини лісоруба, для громадського діяча, якби в нас такі були, для найзлиденніших, найупослідже-ніших — геть для всіх. — Він хвилю помовчав, тоді додав: — І для малих дітей. Для всіх малих дітей.

— Для малих дітей?

— Так. Дев'яносто вісім наших часописів призначені для дітей, для малих дітей.

— Серійні видання, — пояснив директор.

Русявий несхвально скинув на нього оком, і обличчя його знову змінилося. Він роздратовано крутнувся на кріслі й пильно глянув на Єнсена.

— Ну то як, комісаре?