Перший спалах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Усім нормальним людям в цей час треба спати. На годиннику — пів на третю ночі.

Ніякого лісу.

Ніякого туману.

Ніякого огидного плюща.

Андрій натягує ковдру на самісінькі очі. Ковдра оббльована.

— Фе-е-е!

Він зривається з ліжка і вибігає у ванну. Розкручує кран — і пхає руки під чистий, холодний струмінь.

Це ж треба... Присниться ж таке!

Він витирає їх рушником і з задоволенням нюхає. Руки пахнуть намулом.

9

10

Щось сліпуче настирливо лізе в очі.

Так не хочеться піднімати повіки! Андрій лежить під ковдрою і відчуває дихання сну над собою. Його прохолодний, ніжний дотик медовими краплями спадає на обличчя.

— Андрію! Прокидайся! Скільки можна спати? — стукає в двері мама. Її голос вдаряється об стіни і сріблястим дзвоником відлунює в коридорі. Грюкають вхідні двері. Знову голоси. Приглушені. Андрій впізнає один із них. Тітка Леся. Прийшла щось позичити.

До голосів долучається шум води у ванній. Батько приймає душ. Своїм фальшивим співом він здатний розбудити навіть мертвого. Та тут пісня зненацька обривається. Схоже, батько почув, як рипнули вхідні двері.

Андрій нарешті розплющує очі. Сонце підбилося так високо, що навіть можна розгледіти його нахабну жовтогарячу пику, котра зацікавлено зазирає крізь відчинене вікно. « Сонце — це велетенська розжарена газова куля, яка...» Ох уже ці підручники з астрономії! Хочете — вірте, хочете — ні, але сьогодні сонце найдужче нагадує голову космічного велетня, такого собі казкового колобка.

Неділя. Здавалося б, єдиний вільний день, коли можна плюнути на все і піти гуляти, а якщо не пощастить з погодою — то втупитися в монітор. Та де там! Його геніальні батьки чомусь вирішили, що додаткові уроки англійської — це саме те, що треба робити в неділю. Тому Андрій, замість того, щоб як усі нормальні люди, бити байдики і розважатися, змушений пертися на інший кінець міста до якогось напівбожевільного дядька, котрому теж невтямки, що хлопцеві його віку є чим зайнятись на вихідні, окрім того як протирати штани на стільці запиленого кабінету з купкою таких же невдах, як і він сам.

Ну ось, недільний настрій успішно зіпсовано. Спасибі батькам. Понад усе на світі йому зараз хочеться оросити їх гнівом справедливої помсти. Щоправда, для цього він мусить як мінімум випхати себе з ліжка. От тільки... Це, виявляється, не так і просто. Ковдра навідріз відмовляється випускати його зі своїх обіймів — гірше того закоханого дівчиська! Подушка тулиться до щоки теплим муркотливим кошеням. Навіть сонячні зайці — і ті наче змовились: замість гарячих стусанів по носі ніжно гладять його по щоках, повторюючи монотонне «засни...засни...»

Та ні, не буде по-вашому!

Андрій нарешті відклеюється від подушки і дивиться на годинник.

За чверть перша.

От чорт!

Андрій вилітає з ліжка, мов пробка. Йому ж через півгодини треба бути в репетитора! Він прожогом кидається в коридор і, посковзнувшись на підлозі, з усієї сили вдаряється лобом об двері ванної. В ту ж мить повітря наповнюється смачною соковитою лайкою.

— Обережно! Голову розіб’єш! — докірливо дивиться на нього мама. У неї такий вигляд, наче слова, від яких вуха зазвичай скручуються у трубочку, дивовижним чином оминули її слух і вилетіли кудись у вікно. Мама спокійно зачиняє вхідні двері і прямує в бік кухні.

— Я не знав, що у ванній хтось замкнувся! — ображено відповідає Андрій, чухаючи забите місце. Не дай бог, ще шишка виросте.

— Ех, нещастя ти ходяче! — мати виходить з кухні. В руках у неї — ложка. — На, притули, щоб синця не було!

Андрій забирає ложку і прикладає до голови. Холодний метал торкається шкіри і осипає її дрижаками.

Мати стукає у двері ванної. Шум води починає стихати.

— Олежику, виходь уже! Скільки можна киснути? — кричить вона. — Андрій до репетитора спізнюється!

І для перестраховки додає: