Повернення з зірок: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Цікаві звичаї, — подумав я. — Але що ж, певне, так треба».

— Сорок, а що?

— Нічого. Я думала, тобі сто.

Я посміхнувся.

— Хай буде сто, якщо тобі так хочеться.

«Найкумедніше, що це правда», — подумав я.

— Вип’єш чогось? — запитала вона.

— Я? Ні. Дякую.

— Як хочеш.

Вона підійшла до стіни. Там відкрилося щось ніби маленький бар. Вона закрила собою отвір. Коли обернулася, в руках тримала тацю з кухлями і двома пляшками. Злегка натиснувши на пляшку, налила мені повний кухоль: рідина була точнісінько як молоко.

— Дякую, — сказав я, — не…

— Та я ж тобі нічого не даю, — здивувалась вона. Зрозумівши, що допустив помилку, хоч і не знав, яку саме, я взяв той кухоль. Собі налила з другої пляшки. Ця рідина була густою, безбарвною, її поверхня трохи пінилась, відразу темніючи, ніби від зіткнення з повітрям. Вона сіла і, вже торкаючись губами краю кухля, запитала наче знічев’я:

— Хто ти такий?

— Коль, — відповів я. Підніс свій кухоль на рівень очей, хотів придивитися до цього напою. Він не мав ніякого запаху. Я не доторкнувся до нього устами.

— Ні, справді, — сказала вона. — Ти думав, що то піжмурки, га? Звідки? То був лише кальс. Я була з шісткою, але трапилося страшенне дно. Орка ні до чого, і взагалі… Я саме хотіла вже йти, коли ти підсів.

Я потроху починав розуміти: виходить, під час її відсутності я сів за столик, зайнятий нею. Може, вона танцювала? Я дипломатичне мовчав.

— Здалека ти виглядав так… — вона не могла знайти слова.

— Солідно? — підказав я. її повіки здригнулися. Чи й на них була металева оболонка? Ні, то, мабуть, грим. Вона підвела голову.

— Що це означає?

— Ну… е-е-е… вартий довір’я…

— Ти якось дивно говориш. Ти звідки?

— Здалеку.

— Марс?

— Далі.

— Літаєш?

— Літав.

— А тепер?

— Тепер нічого. Повернувся.

— Але літатимеш знову?

— Не знаю. Мабуть, ні.