— я — це дзеркало зради…
— прошшу вуас… до послуг… прошшу ласскаво огляннути…
— витік надкінцевих… витік туманностей… витік зірок…
— Він зараз тут!! — скрикнуло щось; і зненацька запала тиша, майже така ж разюча в своєму напруженні, як багатоголосий хор, котрий передував їй.
— Послухайте!! — промовило щось; не знаю, звідки виникла ця певність, але я відчував, що слова звернені до мене.
Я не озвався.
— Послухайте… прошу… хвилину уваги. Послухайте, я — не такий. Я тут через помилку… Навколо загомоніло.
— Тихо! Я живий! — один голос перекрив інші. — Так, мене сюди кинули, закидали бляхою навмисне, щоб не було видно, але прошу лише притулитися вухом, і ви почуєте пульсі
— Я теж! — перекричав його інший голос. — Я теж! Прошу вас! Я був хворий, і під час хвороби мені здалося, що я машина, це було божевілля, але зараз я вже здоровий! Халлістер, сам Халлістер може засвідчити, прошу запитати його! Прошу забрати мене звідси!
— Прошшу вуас… прошшу ласскаво.
— брек, бреак…
— до послуг…
Барак загомонів, затріщав, залементував іржавими голосами, і я почав відступати; задкуючи, вискочив на подвір’я і примружив засліплені очі. Якусь мить я стояв, прикриваючи їх рукою; за мною почувся довгий гуркіт — робот зачиняв двері й замикав їх на засув.
— Послухайтсе… — долинуло ще раз крізь стіни. — Прошшу… до посслуг… помилка…
Я проминув скляний павільйон, не знаючи, куди йду — мені лише хотілося бути якнайдалі від цих голосів, не чути їх; я здригнувся, коли відчув на плечі несподіваний дотик. Це був Маргер, світловолосий, гарний, усміхнений.
— Ох, вибачте, шановний Брег, сто разів вибачте, що так довго…
— Піп буде з ними?… — перебив я його майже неввічливо, показуючи рукою на довгий барак.
— Пробачте, — закліпав він очима, — з ким? — Він одразу ж зрозумів і здивувався:
— То ви там були? Не треба було…
— Як то не треба?
— Але ж то брухт.
— Брухт?
— Брухт на переплавку, вже розсортований. Ходімо?… Нам треба підписати протокол.
— Зараз. А хто це робить… сортування?…
— Хто? Роботи.
— Що?! Самі роботи?
— Звичайно.
Він замовк під моїм поглядом.
— Чому їх не ремонтують?
— Бо це не вигідно… — повільно відповів він з подивом.