— ти…
— ссо…
— чуєш меене…
— чууу…
— можеш мене торкнути?…
— брек-бреак-брабзель…
— не маю чим…
— шшкода… по… побачив би, який я блискучий і холодний…
— хай віддадуть мені зз… зброю, золотий меч… з давніх-давен… роз… зутому, вночі…
— то останні зусилля… інкарцерації майстра четвертування та биття, бо сходить, сходить безлюдне королівство…
— я новий… я зовсім новий… ніколи не був спаяний з тулубом… можу далі… прошу…
— прошшу вуас…
Я не знав, куди глянути, бо мало не здурів від спеки та цих диких голосів. Вони линули звідусіль. Від землі до віконних щілин під склепінням темніли купи розбитих і спотворених тулубів; кволі промені, що де-не-де проникали крізь шпарини, слабо відбивалися на їхній понівеченій поверхні.
— я ма… ав тимчасовий де… фект, але я вже справ… ний, вже бачу…
— що бачиш… темно…
— я і так бачу…
— прошу лише вислухати — я дуже цінний — визначаю найменшу втрату енергії, виявляю блукаючий струм, кожне перевантаження, прошу лише випробувати мене… ця… ця вібрація тимчасова… вона не має нічого спільного… прошу…
— прошшу вуас… прошшу ласскаво…
— Тістоголові свою ферментацію вважали за дух, різню людей — за історію, засоби, що відстрочують їхній розклад — за цивілізацію…
— прошу мене… лише мене… це помилка…
— прошшу вуас… прошшу ласскаво…
— я вас охоронятиму…
— хто це…
— що…
— хто охоронятиме?
— Повторюйте за мною: вогонь спаяє мене не з усім, а вода не всього перетворить в іржу, моїми воротами буде і те, і друге, і я увійду…
— тссстихо!!
— контемпляція катода…
— катодопляція…
— я тут через помилку… я мислю… адже я мислю…