— Який? — запитав робот. Він хотів подати мені меню.
— Все одно, — відповів я. — Звичайний обід.
І лише почавши їсти, я звернув увагу на те, що столики навколо мене вільні. Підсвідоме я шукав самотності. Я навіть не знав про це, як не знав і того, що саме я їм. Я вже не був певний, чи добре те, що надумав. Канікули — ніби хотів сам себе винагородити, коли вже ніхто інший про це не подумав. Нечутне наблизився робот-офіціант.
— Ви Брег?
— Так.
— У номері вас чекає гостя.
— Гостя?
Одразу ж я подумав про Наі’с. Допив темну пінисту рідину і підвівся, спиною відчуваючи чужі погляди. Непогано було б підкоротити себе хоч сантиметрів на десять. У моєму номері сиділа молода жінка, якої я ніколи раніше не бачив. Сіра пухнаста сукня, червоний шарф навколо плечей.
— Я з Адапту, — сказала вона. — Це я сьогодні з вами розмовляла.
— А, то були ви?
Я насторожився. Чого вони знову від мене хочуть?
Вона сіла. Я теж.
— Як ви себе почуваєте?
— Чудово. Я був сьогодні в лікаря, він мене оглянув. Усе гаразд. Я зняв собі віллу, хочу трохи почитати.
— Дуже розумно. Для цього Клавестра — чудове місце. Там гори, спокій…
Вона вже знала, що йдеться саме про Клавестру! Слідкували вони за мною чи що? Я сидів, вичікуючи, що буде далі.
— Я вам принесла… дещо від нас.
Вона вказала на невеличкий пакет, що лежав на столі.
— Це, знаєте, наша новинка, — вела вона далі удавано жваво. — Лягаючи спати, ви вмикаєте апарат… і протягом кільканадцяти ночей без жодного зусилля дізнаєтеся про багато корисних речей.
— Так? Це добре, — сказав я. Вона посміхнулась мені. Я теж посміхнувся. Чемний учень.
— Ви психолог? — запитав я.
— Так. Ви вгадали…
Вона вагалась. Я бачив, що вона хоче щось сказати.
— Я слухаю…
— Ви на мене не розсердитеся?
— А чому б я мав на вас сердитися?
— Бачите, справа в тому… що ви одягаєтесь трохи…
— Знаю. Але я люблю ці штани. Можливо, згодом…
— Та ні. Я не про це. Ваш светр…
— Светр? — здивувався я. — Мені його сьогодні зробили. Здається, це останній крик моди. Хіба ні?