Демчук поставив перед ним повну миску картоплі зі смаженим лящем.
— Ви частуєте нас королівською вечерею, лише заради неї варто було потрястися сорок кілометрів! — підчепив виделкою картоплину, зажував смачно. — А ви як вважаєте, хлопці?
Солдати одностайно закивали головами.
Бутурлак дивився, як молодший лейтенант спритно розправляється з їжею, і не підганяв його.
Лебединський оцінив цю делікатність і, жуючи, почав вибачатися:
— Скучили ми за справжньою їжею, та й дорога… Але, коли час терпить, ще три хвилини…
— Навіть десять, — дозволив таку розкіш Бутурлак, але зиркнув на темне вікно тривожно.
Лебединський перехопив той погляд.
— Не хвилюйтеся, лейтенанте. Я тут уже другий рік і трохи вивчив ситуацію. Як правило, вони приходять на світанку, коли людям найкраще спиться — ми не запізнимося, будьте певні.
Бутурлакові сподобалася спокійна впевненість молодшого лейтенанта і відсутність хизування. Сказав: трохи вивчив ситуацію, отже, не хвалько, а це — найголовніше.
— Поки ви вечеряєте, я ознайомлю вас з обстановкою в загальних рисах, якщо не заперечуєте.
Молодший лейтенант кивнув, а солдати трохи повернули голови до Бутурлака.
— Ми вас уважно слухаємо, — визнав за необхідне усе ж сказати Лебединський.
— Ви бували колись в Острожанах? — запитав лейтенант.
Усі троє заперечливо похитали головами.
— Село лежить на березі великого озера, і з цього боку можливість нападу виключається. Потрібні човни, та й взагалі — можна наштовхнутися на рибалку, той зчинить тривогу… Коротше, навряд чи вони нападуть з цього боку, хоча на всяк випадок там чергуватимуть сільські хлопчаки. В разі чого вони встигнуть повідомити нас, але, гадаю, цього не трапиться. Там луки, місця відкриті, і бандерівці одразу потраплять під наш вогонь.
— Згоден, — нахилив голову молодший лейтенант.
— З заходу до села прилягають городи, далі знов йдуть луки і тільки за ними — ліс. Я виключаю напад і з цього боку — залишаємо тут також тільки пункт спостереження — двох старших хлопчаків, озброєних автоматом і карабіном.
— Ого! — відірвався од їжі Лебединський. — Де взяли?
— Потім поясню, — застережливо підвів руку Бутурлак. — Отже, і з цього боку застраховуємо себе, зосереджуючи основні сили на північно-східному напрямі, де ліс впритул підходить до самісінького села.
Лебединський поклав виделку. Видно, термінологія, застосована Бутурлаком, сподобалась йому, навіть захопила, бо запитав:
— Кажете, на північно-східному напрямі?
— Так, на північний схід від Острожан, — ствердив Бутурлак, — і зараз ми туди пройдемо.
– І там ви зосередили свої основні ударні сили? — Лебединський запитував так, буцім був найменше командуючим армією і йшлося про передислокацію цілих полків та дивізій.
— Наші ударні сили, — не без іронії сказав Бутурлак, — складаються з п'яти чоловіків. Маємо ручний кулемет, три автомати й три карабіни. Плюс ви з трьома автоматами. Ну, ще й гранати…
— Де розжилися на зброю? — щоки в Лебединського порожевішали — чи то від гарячої смачної їжі, чи то від захоплення стратегічними викладками Бутурлака.
— Місцеві резерви.
— Конфіскували в хлопчаків?
— Тайник у лісі знайшли.
— Автомати й кулемет німецькі?