— Рушили, — запропонував Вербицький, — зараз ми цю стару льоху припремо до стінки!
— Пішли, — погодився Бутурлак, — не можна гаяти ані хвилини.
— Понятих би… — засумнівався Ротач.
– І дозвіл прокурора на обшук? — ущипливо запитав Вербицький. — Може, з'їздимо до райцентру?
— Понятих — потім, — вирішив Демчук. — Бо зараз небезпечно, підстрелити може.
Бутурлак з Ротачем стали біля вікон хати Груздьової, Вербицький із Антоном Івановичем погрюкали в двері. Ніхто не відізвався, погрюкали сильніше.
За фіранкою маленького віконця майнуло обличчя. Притулилося до шибки, розглядаючи.
— Хто там? — почувся жіночий голос. Демчук підійшов до вікна, став збоку — біс його зна, як усе обернеться: клята жінка може й стрелити… Мовив вимогливо:
— Відчиніть, громадянко Груздьова! З сільради до вас, по ділу!
— Тиняються тут уночі… — почулося з-за вікна. — Не відчиню, приходьте вранці!
– Іменем Совітської влади! — підвищив голос Демчук. — Відчиніть, бо виламаємо двері!
— А ламайте, — обізвалась жінка, — якщо вже маєте право!
— Маємо!
— Якщо тобі, старий дурню, пляшки захотілося, так би й мовив!
— Громадянко Груздьова, за образу Совітської влади!..
— Яка ж це образа, — позадкувала жінка. — Добре, стривай, відчиню вже.
Вона затрималась ненадовго, певно, вбиралася — відсунула засув і, побачивши ще трьох чоловіків, не злякалася.
— Проходьте, зараз запалю світло, — відступила, пропускаючи до хати. — Тихше, дочка спить.
Груздьова вигорнула з печі жаринку й почала роздмухувати. Бутурлак покалатав коробкою з сірниками. Груздьова почула, залишила жаринку, піднесла лейтенантові свічку. Відступила на крок, роззирнулася. Мовила з усмішкою:
— Таке добірне товариство, перепрошую… Якщо справді закортіло, то пляшка знайдеться.
Але свічка в руці дрібно тремтіла, виказуючи хвилювання.
Демчук стояв мовчки, роздивляючись. На ліжку в кутку, чудовому нікельованому ліжку з кулями на спинках спала дівчинка — розкинула руки, розметала волосся на подушці, тихо дихаючи. Мати, видно, спала поряд — ковдра відкинута й подушка прим'ята.
Вербицький, випередивши Демчука, ступив уперед, забрав у Груздьової свічку, тицьнув Ротачеві.
— Потримайте, — попросив і обернувся до жінки. — Руки, — наказав, — простягни руки!
— Чого тобі треба? — запитала Груздьова тихо, озирнувшись на ліжко. — Вламуються в чужу хату!..
— Руки! — підвищив голос, і вона простягнула — голі до ліктя, повні руки.
Вербицький швидко обмацав їх, для чогось нагнувся і обнюхав долоні.
«Хлопець з головою, — шанобливо подумав Бутурлак, — після пістолета пахнутимуть залізом, а якщо помила — холодні».
«Яструбок» відпустив руки Груздьової, ступив до ліжка, помацав подушку й простирадло під ковдрою.
— Громадянко Груздьова, ви нікуди не виходили зараз? — запитав Демчук, зрозумівши Вербицького.