— Ярощук говорить. Ось що, Климук, піднімай оперативну групу. Я у військкоматі і вже виходжу…
… Будинок на Яблуневій належав колишньому викладачеві місцевої гімназії Ленартовичу. Два роки тому він помер, у будинку мешкала його дружина — бабуся років сімдесяти.
Працівники міліції обережно оточили будинок. Лейтенант, заступник Ярощука, одягнутий у цивільне, зійшов на ґанок, постукав. Відчинила бабуся, по брови запнута чорною хусткою.
— Сусіди казали, кімнату здаєте? — поцікавився лейтенант.
— Здавала, — одповіла бабуся, — та вже зайняли.
— Шкода… І хто ж зайняв?
— Не все одно, зайняли, і все!
— Та, може, вони ненадовго?
— Надовго, прошу я вас. То мій давній пожилець, і взагалі я незнайомим не здаю.
— А можна його побачити?
— Пішов, зараз нема.
— От що, — лейтенант витягнув посвідчення, — перевірка документів! — Відсторонив бабусю, ступив у напівтемний коридор. — Де його кімната?
Від хвіртки до будинку вже бігли двоє озброєних міліціонерів, за ними — Ярощук. Прогупотіли дерев'яними сходами, що вели до мансарди. Ярощук метнувся в напівпрочинені двері вітальні, обставленої старомодними меблями. Нікого, тільки кіт спить на підвіконні. Й на кухні порожньо.
Згори загукав лейтенант:
– Ідіть-но сюди, товаришу капітан!
У невеличкій світлій кімнаті два ліжка. Одне розстелене. На столі — прибор для гоління, дзеркало. Дверцята шафи розчинені, на дні — брудна білизна. Кошик з картоплею сиротливо стоїть біля дверей.
Ярощук пройшовся кімнатою, зазирнув під розстелене ліжко, витягнув стоптані домашні туфлі. Обдивився, кинув на підлогу. Запитав лейтенанта:
— Вважаєте, втік?
— Не маю сумніву.
Капітан кивнув. Спустився на перший поверх, покликав стару, яка стовбичила в передпокої.
— Кому ви здали кімнату, громадянко Ленартович? — запитав суворо.
— Грицеві, — спокійно глянула йому у вічі. — Він у мене завжди мешкав.
— Якому Грицеві?
— Григорію Жмудю з Острожан.
— Чому не прописаний?
— Так тільки ж позавчора приїхав.
— Один?
Стара відвела погляд.
— Один, прошу я вас. Казав, що знову вчитиметься в нашій школі.
— Дивно, — посміхнувся Ярощук. — Гриць Жмудь — підліток, а вже голиться й туфлі сорок третього розміру носить.