— Не завжди.
— Так, я знаю, що вам доводилося бувати у ворожому тилу, але ж війна для вас уже закінчилася, а тут все може бути.
— Товаришу майор, — вирішив покласти край цій розмові Бутурлак, — вам відомо, як я познайомився зі Щедрим озером? Ми вчотирьох пробивалися тутешніми лісами після розвідувальної операції і на березі озера вперше зіткнулися з бандерівцями. Знайомство не дуже приємне, але ж, гадаю, ще неприємніше для них.
— Вас було четверо, і ви були озброєні.
— Нас було більше, — уточнив Бутурлак, — на наш бік стали троє симпатичних місцевих хлопчаків — до речі, вони також були озброєні.
Обличчя військкома розплилося в доброзичливій усмішці.
— Це не про острожанського Андрія Шамрая йдеться? — запитав.
— Про нього самого.
— Ну, тоді я й про вас начувся!
— Пусте… — Бутурлакові не хотілося спрямовувати розмову в це русло. — Тепер ви розумієте, що ваші специфічні умови для мене не новина і навряд чи можуть злякати.
— Не кажіть, — не здавався військком. Він зняв телефонну трубку й попросив якогось Ярощука терміново зайти до нього. — Наш начальник міліції, — пояснив. — Вони тут у сусідньому будиночку, зараз прийде.
Справді, начальник міліції не забарився. Був він чоловіком, певно, вже літнім, але моложавим, про літа свідчили зморшки на обличчі й сивина в чуприні, та щоки в міліцейського капітана були рожеві, а в очах не згасав молодечий вогник.
— Що у нас вчора в Острожанах трапилось? — запитав у нього військком.
Ярощук зиркнув на незнайомого лейтенанта, і майор представив його:
— Це лейтенант Бутурлак, розвідник. Після шпиталю одержав місячну відпустку. Хоче відпочити на Щедрому озері — рибку половити, так би мовити…
Бутурлак глянув на військкома засуджуюче: для чого так одразу настроювати людину? До того ж, яке це має значення — для себе він вирішив це питання, — навряд чи хто-небудь зможе розрадити його.
— В Острожанах учора «яструбка» вбили. — Капітан сів на стілець напроти Бутурлака. — Косив сіно, а вони його в спину з автомата…
— Отож я й кажу, — підхопив військком, — що ж це за відпочинок, коли весь час мусиш озиратися?
— А ви в селах буваєте? — не без єхидства запитав Бутурлак.
Майор розвів руками.
— Я ж на службі, а тобі лікуватися треба. Подивись на себе в дзеркало! Блідий, щоки запали…
Бутурлак непомітно поворушив лівою рукою. Куля пробила йому ключицю, плече й досі трохи скніло.
— Нічого, — відповів весело, — гітлерівців добили, з японцями на Далекому Сході наведемо порядок, а потім уже й тутешнім господарством займемось.
— Нема людей, — зітхнув капітан. — Ліси б прочесати… у нас в Острожанах жодного випадку не було, і ось тобі…
— Рік тому там якийсь Коршун вештався, — згадав Бутурлак.
— Утік, — одповів капітан. — За нашими даними, подався кудись на захід разом із своїм братом — острожанським старостою Северином Жмудем. — Він посміхнувся Бутурлакові нараз якось запопадливо й мовив: — Ти, лейтенанте, от що… Ми тебе на всяк випадок озброїмо, хочеш? Ну, щоб і рибу ловив, і про себе думав!
Лукавий вогник блиснув в очах Бутурлака.
— Хитрий ти, капітане, — зареготав і поплескав Ярощука по коліну. — Хочеш отак, на дурничку, ще одного «яструбка» придбати?
— Я ж про твою безпеку турбуюсь.
— Краще я сам про себе потурбуюсь.