— Ви хотіли, не маю сумніву. Але як невміло була поставлена справа! Все було зроблено похапцем, необдумано, починаючи з занадто крикливої, багато обіцяючої реклами про пароплав і кінчаючи заходами безпеки, про які ми говорили з вами перед виходом «Титаніка» в море. Ви вважали їх чистісінькою формальністю, хоча я застерігав вас проти цього! — екселенц вставив монокль і відкрив справу «Титаніка».
Президент Вайт-Стар-Лайн втупив очі в свій манікюр.
— Якби можна було передбачити…
— Передбачати треба завжди, любий Ісмей. Розгляд справ слідчою комісією пошкодив нам більше, ніж провал з рекордом. Як ви могли бути таким легковажним, щоб примушувати командора Сміта та інших офіцерів після того, як…
— Я ніколи не примушував капітана. Я був тільки пасажиром. На капітанові лежала цілковита відповідальність, — захищався сер Брюс.
Екселенц насупився.
— Офіцер Лайтолдер і старший інженер Белл показали проти вас. — Він ляснув рукою, по папці. — Ваші виправдання перед комісією викликали осуд і хвилю незадоволення. В очах громадськості справжній винуватець — ви. Не капітан Сміт, а ви — представник судноплавної компанії! Такого ще не бувало. Цю помилку вибачити не можна. Крім того, згадали, як ви врятувалися…
— Що ж, я повинен був потонути? Монокль екселенца блиснув.
— Кажуть, що на борту лишалися ще діти й жінки, коли ви сіли в шлюпку.
— Вам доводилося коли-небудь переживати аварію на морі, екселенц?
— Ні. Подробиці мене абсолютно не цікавлять.
— Але я теж тільки людина!
Екселенц одвернувся і глянув у відчинене вікно. В Лондоні була весна. На деревах і кущах уже розпукувалися бруньки. На вітах весело співали пташки.
— Ви теж тільки людина? Це не виправдання для сера Брюса Ісмея перед світом. Ви високо літали… та низько сіли. В цьому ваше лихо, шановний! — Він похлопав рукою по справі «Титаніка».
Обличчя сера Ісмея посіріло.
— Я розраховував на вас, екселенц. Кінець кінцем, у нас спільні інтереси.
— З тими, хто програв, нема бажання вести справи.
Запала важка мовчанка. Сер Брюс дивився на чоловіка за письмовим столом, який, не звертаючи на нього ніякої уваги, знову поринув у роботу. Президент промовив:
— Я розумію.
Прощаючись, екселенц хитнув головою і взяв нову справу.
Ісмей підвівся, зачекав трохи, але екселенц не поворухнувся. Сер Брюс злегка вклонився і, спотикаючись, вийшов.
Він одіслав екіпаж, що чекав його, і повільно пішов уздовж вулиці, його постать розпливлася в сутінках, стала безформною тінню, такою, як і постаті тих, ща лишилися на дні океану. Освітлені фосфоресціючими морськими потворами, вони тихо погойдувалися в залах і коридорах величезного корабля, прекрасного, найшвидкохіднішого корабля світу. На його капітанському містку все ще стояв старий чоловік з нерухомими очима і, здавалося, вів судно до нової далекої мети. Це Джон Едвард Сміт, командор Вайт-Стар-Лайн, капітан «Титаніка». За законом його визнали винним у загибелі корабля і в смерті півтори тисячі чоловік…
Над кам'яними ущелинами британської столиці розкинувся купол золотих вогнів. Полум'я ліхтарів тремтіло від теплого морського вітру. А над глухим гомоном не-завмираючого життя самотньо лунали удари дзвонів поважного Біг-Бена.
ДОМИСЕЛ І ПРАВДА
ЕПІЛОГ
Історія першого і останнього плавання «Титаніка» в зв'язку з цілим рядом трагічних обставин може здатися незрозумілою і викликати питання, що в ній правда, а що вигадка.
В основі повісті про «Титаніка» лежить справжня подія. І саме це хвилює в ній найбільше. Повість створена на матеріалах, узятих з повідомлень преси і розповідей очевидців. Ними були заповнені всі газети світу в ті квітневі дні 1912 року.
Правдою в ній є те, що англійський пароплав-велетень затонув у ніч з 14 на 15 квітня 1912 року після зіткнення з айсбергом південніше Ньюфаундленду. При цьому загинуло понад півтори тисячі чоловік.
Доведено, що з примусу президента компанії Брюса Ісмея судно продовжувало йти з великою швидкістю, незважаючи на туман і застереження відносно айсбергів. Мета була одна: завоювати Блакитну стрічку океану.
Не вигадане й нещастя, яке трапилося на судні невдовзі після виходу з Саутгемптона, і факт трагічної ролі «Каліфорнії» в катастрофі, і врятування пароплавом «Карпатія» тих, хто залишився живий.