Атлантичний океан підкочував хвилі уже під капітанський місток «Титаніка». Капітан віддав останній наказ: «Рятуйся хто як може!»
Люди десятками стрибали за борт, намагаючись допливти до шлюпок, що кружляли поблизу. Але більшість повернулися назад на ют. Там під ногами ще була тверда суха палуба.
Оркестр продовжував грати. Лунав «Марш Королівської гвардії». Боксхолл усе ще випускав у небо білі ракети, від спалахів яких обличчя людей здавалися масками покійників.
Сміт востаннє зайшов до радіорубки.
— Що нового?
— «Карпатія» сповіщає, що буде тут через дві години.
— Сміливі хлопці. Прекрасні досягнення! Але… вони вже не знайдуть кас. Через дві години не знайдуть. — Командор витер з лоба краплини поту. — Кінчайте, Філліпс… Брайд. Більше немає смислу… Я звільняю вас від ваших обов'язків.
— Я продовжуватиму передавати, — тільки й промовив Філліпс.
Заплющивши очі, Брайд прихилився до перебірки. Він чув стукіт апарата, чув кроки Сміта, біганину, крики, плач, гнівні вигуки, музику й хлюпання води.
— Коли відходить останній омнібус? — хмуро запитав Філліпс.
— Думаю, остання шлюпка вже спущена.
— Чудово. В такому разі за роботу.
Брайд пильно подивився на старшого радиста. Що за прекрасна людина Філліпс, яка прекрасна людина! Він непохитний при виконанні свого обов'язку до кінця. Брайд поклав руку на плече товариша.
Той запитливо глянув на нього.
— Хелло, мій хлопчику, не розкисай, чуєш? Тут ще можна працювати. Потім ми виберемося звідси. Подивись-но, що там на палубі.
Брайд вийшов, лишивши двері радіорубки відчиненими. Вода вже досягала Філліпсу до кісточок, а той усе вистукував ключем: «SOS… SOS… Поспішайте… Поспішайте… Поспішайте!»
Позаду радиста висів рятувальний пояс. Це Брайд подбав про товариша. Самому Філліпсу ніколи й на думку не спало б добувати його. Повертаючись, Брайд у просвіті дверей побачив постать. Причаївшись, якийсь чоловік зазирав усередину, потім, схопивши рятувальний пояс Філліпса, кинувся тікати.
Брайд пантерою плигнув на чоловіка. Зав'язалася мовчазна, відчайдушна боротьба. Чути було тільки важке дихання та хлюпання води. Але ось Брайду потрапило під руки щось залізне. Він з силою опустив його на голову ворога. Почувся стогін, потім усе затихло.
Філліпс нічого не помітив. Він продовжував передавати нескінченне: «SOS… SOS!»
Вода вже хлюпалася в нього біля колін. Раптом погасло світло. Центральна динамомашина перестала працювати. Нова перемога океану над велетнем, що повільно гинув! Нелюдський крик багатьох сотень голосів був відповіддю на неї.
Філліпс швиргонув на стіл мертві навушники, намацав рятувальний пояс.
— Брайд!
Відповіді не було.
Філліпс відчув біля колін крижаний дотик води. Він поквапливо вибрався на підняту частину палуби по дошках, що стояли майже сторч. Темрява поглинула його…
Спінюючи воду, з шумом відкидаючи з свого шляху шматки криги, «Карпатія» йшла повним ходом. Багато очей стерегли, чи не з'являться де небезпечні айсберги, а серед них — «Титанік». Уже півгодини капітан Рос-трон не опускав бінокля. Кашкет зсунувся в нього на потилицю.
— Вісімнадцять вузлів, капітане!
На губах Рострона заграла горда посмішка. Такої швидкості судно ще ніколи не досягало.
— Ми зробимо це не більше, як за дві години, — тихо промовив він.
— «Титанік» замовк! — сповістив радист.
— Не більше як за дві години! — сказав капітан і знову втупив очі в темряву.