До справи участи українського священика в революційно-підпільній боротьбі додамо таке. В понятті загалу тодішнього українсько-католицького священства участь священика в революційній боротьбі була неприпустимим порушенням тодішніх поглядів. А тому й участь о. Ярослава Чемеринського в керівництві ОУН на ЗУЗ була дбайливо зберігана в таємниці. Одначе, в західньому світі участь священика в боротьбі поневоленого народу проти окупанта вважається цілком природнім, наскрізь моральним явищем. Так, наприклад, бельґійський священик Домінік Жорж Анрі Пір, якому в 1958 році признано Нобелівську нагороду миру, в час другої світової війни брав активну участь у боротьбі бельґійського революційного підпілля проти німецьких окупантів. За це він одержав після війни найвищі військові відзначення: бельґійський Воєнний хрест із пальмами та французький Хрест почесного леґіону. Отож, його участь, як католицького священика, в активній революційній боротьбі за свободу власного народу не викликала жодних застережень з боку західніх католицьких кіл, ані не перешкодила йому одержати світову нагороду миру, а навпаки, піднесла його авторитет в опінії західнього світу. А тому й ми вважаємо, що немає причин приховувати участи в революційній боротьбі проти окупанта українського священика.
БОЙОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН
Розпочату бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН, Зеноном Коссаком, бойову діяльність вміло й успішно продовжував його наступник – Роман Шухевич-”Дзвін” (популярно відомий серед членів Організації як „Шух”).
Особливо активною і спритною в „роботі” виявилася бойова п'ятка, зорганізована в Дрогобичі самим Коссаком, до якої належали бойовики: студент Лев Крисько-”Кріс”, студент Михайло Гнатів-”3алізняк”, робітники Дмитро Данилишин і Василь Білас та „Оса”. Перебуваючи в різних селах Дрогобиччини, вони організаційно належали до різних „п'яток” і лише для виконання бойових завдань творили окрему ланку; це і додатково законспіровувало тих бойовиків, бо коли, наприклад, Мотика, член організаційної ланки, до якої належали Данилишин і Білас, виявив їх поліції, він не вмів назвати інших трьох членів бойової п'ятки, яка виконувала напади в Дрогобиччині. Лев Крисько, провідник боївки, студіював у Данціґу, а в Дрогобичі перебував лише під час вакацій, чи і спеціально приїхавши, а тому він був мало відомий не лише поліції, а й місцевим членам ОУН.
Передавши бойову референтуру Шухевичеві-”Дзвонові”, Зенон Коссак особисто вже не брав участи в праці бойової дрогобицької п'ятки, а тому й увага польської поліції при розсліджуванні актів тієї бойової групи, яка, згідно з вказівками донощика Романа Барановського, була звернена на Коссака, – трапляла в порожнечу й дезорієнтувала поліційні чинники. Кожного разу, коли бойовики виконали напад, Зенон Коссак мав такі переконливі докази, що він у даний час був де інде, що поліція мусіла звільняти його з тимчасового ув'язнення, як цілком непричетного до дотичного бойового акту. Не зважаючи на масові арешти і наслідки пацифікаційних репресій, Бойова Референтура ОУН поновила свою діяльність, даючи цим знак своєї незнищимости.
Напад на поштовий віз під Бірчою
Дня 31 липня 1931 року перемиська бойова п'ятка ОУН виконала успішний напад на пильно оберіганий поліцією поштовий віз у лісі під Бірчою біля Перемишля. Бойовики перестріли поштовий амбулянс, який віз гроші з Перемишля до Бірчі, в ліску недалеко містечка, тому що візник намагався втекти, бойовики покористувалися зброєю і від пострілів згинув конвоїр, поліціянт Ґібінські, а візник Ян Секела був поранений. Бойовики забрали частину грошей і втекли. На місце випадку виїхали з Перемишля староста, повітовий комендант поліції й начальник слідчого відділу, а в усьому терені перемиського й добромильського повітів влаштовано поліційні погоні за виконавцями нападу. У висліді цього поліції пощастило спіймати одного учасника нападу Василя Цебиняка. Він признався до співучасти в нападі і 15 жовтня 1932 р. був засуджений на кару 18 років тюрми. Інших чотирьох учасників нападу не спіймано, ані не виявлено в ході слідства. Щойно чотири роки пізніше на підставі „архіву Сеника” стверджено, що три учасники того нападу – Володимир Терешко й Осип та Роман Куцаки – втекли після виконання нападу до Чехо-Словаччини.
Напад на поштовий віз під Печеніжином
У той самий день, що під Бірчою, подібний напад відбувся під Печеніжином біля Коломиї. Його виконала коломийська боївка ОУН. І в цьому випадку нападені намагалися втекти, у висліді чого від куль бойовиків загинув конвойний поліціянт, а візник був поранений. Так само, як при нападі під Бірчою, поліції не вдалося спіймати бойовиків. Вони поспішним маршем – 110 кілометрів за 40 годин – віддалилися від місця нападу і дійшли до околиць Микуличина, а звідтіля непомітно перейшли через гору Кукул і добилися на Чехо-Словацьку територію. Слідство устійнило, що вони йшли не дорогами, а стежками, користуючись мапами і, мабуть, якимось провідником, котрий добре знав околиці карпатських гір.
У Чехо-Словаччині чеська поліція арештувала була кілька підозрілих для неї осіб, але коли стало відомим, що йде про політичну справу, відмовилася видати їх польській поліції. Троє з них, про яких під час допитів чеської поліції стало відомо, що вони були учасниками нападу під Печеніжином, – Микола Митлюк, Колитко і Кукурба-Барицький, — виїхали з Чехо-Словаччини до Німеччини, а звідтіля до Манджурії. Інших учасників та організаторів того нападу польська поліція не могла знайти.
Напад на „Банк Людови” в Бориславі
Третій з черги напад у віддаленій підгірській області успішно виконала того самого дня дрогобицька боївка ОУН на польський „Банк Людови” в Бориславі. Напад був виконаний 31 липня 1931 р. о 2-ій годині пополудні. Двоє бойовиків залишилося біля входу на стійці, а троє ввійшло до приміщення банку, стероризували урядовців, забрали понад 20.000 польських злотих готівкою і векслями й безслідно зникли. І в цьому випадку поліції не пощастило виявити виконавців нападу. У ході слідства, при допитах з побоями, до участи в нападі признався звичайний злочинець Юзеф Пісняк і тому преса подала була, що нападу не зробили члени ОУН.[156] Одначе, дальше слідство виявило, що Пісняк не був причетний до нападу. П'ять років пізніше польські судові чинники, вираховуючи в акті оскарження на Варшавському процесі напади членів ОУН, визнали, що й напад на банк у Бориславі був актом Організації. Все таки й тоді вони не вміли назвати його виконавців.[157] І тільки виявлення бойовиків Біласа й Данилишина при нападі на пошту в Городку Ягайлонському давало польській поліції нагоду вказувати на них як на двох бойовиків виявленої бойової п'ятки.
Напад на пошту у Трускавці
Згадана бойова п'ятка Дрогобиччини виконала напад на поштовий уряд у Трускавці 8 серпня 1931 року, о другій годині після обіду. Бойовики стероризували револьверами не лише всю обслугу пошти, а й кількох польських старшин, які випадково були в той час у поштовому приміщенні, забрали більшу кількість грошей і зникли без сліду. Поліційна погоня та слідство не дали жодних позитивних наслідків: польська поліція не змогла виявити ні виконавців нападу, ні його організаторів.
Щойно в 1933 році, на підставі інформацій своїх провокаторів, Романа Барановського і Миколи Мотики, поліція сконструювала версію, що описаний напад виконали бойовики: Білас, Данилишин, Михайло Гнатів (який тим часом утік за кордон) і „ще дехто”, за співучастю Петра Лоцуняка, Михайла Лабавки, Миколи Ільківа й Мирослава Петрова. Дня 16 жовтня 1933 року польський суд у Самборі засудив за те Лоцуняка, Лабавку й Ільківа на кару по 8 років тюрми, а Петрова на кару 4 роки тюрми.
Вбивство поліційного аґента Букси
Черговим вдалим і невиявленим поліцією актом тієї ж п'ятки було застрілення таємного поліційного аґента Якуба Букси. Цей аґент займався виявленням нападів на пошту в Трускавці та на „Банк Людови” в Бориславі і, здавалося, що він попадає на правильні сліди. Тому вирішено негайно ліквідувати його, поки він завдасть Організації шкоди. Буксу застрілено 24 серпня 1931 року опівночі, коли він повертався додому з приміщення команди поліції. Він дістав кулю в голову й зразу згинув.
Виконавців нападу польською поліцією не було виявлено. Про черговий бойовий виступ ОУН, так само вдало виконаний, а саме: про вбивство одного з видатних польських державних діячів на протиукраїнському відтинку, Тадеуша Голуфки, згадуємо окремо й ґрунтовніше, з уваги на особливе політичне значення того терористичного акту.
ВБИВСТВО ПОЛЬСЬКОГО ПОСЛА ТАДЕУША ГОЛУФКА
Найголоснішим терористичним актом того часу було вбивство бойовиками ОУН польського посла Тадеуша Голуфка, виконане 29 серпня 1931 року в Трускавці біля Дрогобича.
Про вбивство посла Голуфка поінформувала польська телеграфна аґенція, додаючи в короткій телеграмі, що його застрілили в готелевій кімнаті курортної місцевости Трускавець біля Дрогобича три невідомі напасники. „Діло” з 1 вересня 1931 р. подало наступний опис вбивства і свої коментарі:
„Дня 29 серпня о год. 7,30 вечора вбито в Трускавці посла Тадея Голувка, заступника голови клюбу ББ.[158] Голувко від двох тижнів перебував у Трускавці і мешкав у віллі СС Василіянок. Там на відпустці він конферував з особами дипломатичного й урядничого світу, а також – як кажуть польські джерела – з українськими політиками... В суботу після 7 години Голувко пішов до своєї кімнати. Ішов зливний дощ. Голувко роздягнувся, поклався в ліжко й почав читати книжку. За яких 5 хвилин тихенько відчинилися двері; у кімнату ввійшло двоє молодих людей. Прискочили до ліжка. Один із них вистрілив тричі до Голувка з револьвера, другий пробив його кинджалом у лівий бік грудей. Кинджал, який вийшов але на другий бік тіла, убивник залишив у грудях, а револьвер забрано. Голувко зразу згинув. Одна куля влучила в голову, дві в плечі, з чого виходило б, що Голувко ще в першу хвилину зміг підвестися. Вбивники втекли тією дорогою, якою прийшли. На відгомін пострілів збіглися служба й гості з сусідніх кімнат. Майже на їхніх очах вбивники втекли й пропали в темряві. Слідство було утруднене через зливу, яка змила сліди за вбивниками. Свідки подали опис убивників. їх шукає поліція з Трускавця, Борислава й Дрогобича.
І далі в наступному повідомленні про цю справу писалося:
„Сусіди, які мешкали зараз біля Голувкової кімнати ч. 5, чули голос пострілів, одначе думали, що це громи, бо тоді лютувала хуртовина. Вбивники були в темних плащах, схожих на пелерини; коміри мали піднесені вгору, шапки засунені на очі. Шапки були схожі на академічні або циклістів. При секції виявлено в тілі вбитого шість куль. Дві з них вийнято з голови, а дві з правої ключиці. Кулі з щоки не витягнено, шоб не опоганювати обличчя. Кулі були калібру 6,35 і 6,75, отже стріляли обидва вбивники. Два пальці правої руки скалічені, видно, що Голувко відрухово був заслонився. Зате секція заперечила перші вістки, начебто вбивники пробили свою жертву кинджалом. Дві рани в околиці серця походили не від кинджала, але шкіра в тому місці трісла, бо куля пересунулася від ключиці вниз. Воротар пансіону зізнав, що в четвер до пансіону зайшов якийсь молодий чоловік і випитував про подробиці щодо Голувка, головно, що він робить вечорами. Перед убивством, як щовечора, в Голувка був ще масажист. Після відходу масажиста Голувка вбито. Судова візія ствердила, що перед убивством один з убивників, або хтось із спільників, видряпався був по колоні балькону аж під вікно кімнати та слідкував, чи Голувко є вже в кімнаті. Вбивники втекли Стебницькою вулицею в напрямі пошти; пробігли біля станиці поліції і затрималися коло пошти, де на них ждав третій змовник. Третій змовник мав обов'язок дати вбивникам іншу одежу. Коли вони переодягнулися, втекли тією самою дорогою, що напасники, які недавно забрали з трускавецької пошти 27 тисяч злотих. Перший побачив убивників прокурист польського банку з Ясла, Бриковський. Вбивники бігли з револьверами, готовими до пострілу. Бриковський відступився і вбивники мали отверту дорогу. Стверджено, що вбивники по дорозі віддали пелерини якомусь хлопцеві. Польські джерела подають, що Голувка вбили члени УВО. Покійний Голувко мав 44 роки; народився в Ташкенті, у Туркестані. Залишив дружину й донечку. До сейму ввійшов як посол ББ. Перед тим був начальником східнього відділу в міністерстві закордонних справ. Свого часу був теж членом відділу для справ національних меншостей, який то відділ був під проводом колишнього посла Туґута. Досі в зв'язку з убивством Голувка арештовано: Олексу Бунія, воротаря пансіону та інших”.
Становище українських угодовецьких політиків
На вістку про вбивство польського посла Голуфка українські угодовецькі політики з поспіхом склали вислови співчуття родині вбитого та польському урядові, засуджуючи вбивство. Так, наприклад, уже 1 вересня 1931 р. жидівсько-польська газета „Xвіля” повідомила, що „першою кондоленційною телеграмою у зв'язку з убивством Голуфка, що її одержав польський уряд, була телеграма „Українського Наукового Інституту в Варшаві” такого змісту:
„У невимовному смутку від імени Українського Наукового Інституту просимо прийняти вислови найглибшого співчуття з причини трагічної смерти бл. п. Тадеуша Головка. – О. Лотоцкі, – Р. Смаль-Стоцкі”.
„Курєр Варшавскі” з 1.9. 1931 р. при описі похорону Голуфка подав, що за домовиною поруч офіціяльних представників найвищих польських державних чинників ішов теж представник УНДО (Українського Національно-Демократичного Об'єднання), адвокат з Дрогобича д-р Ільницький. Варшавський „Експрес Поранни” з 2 вересня 1931 року, у своєму звідомленні п. з. „Похорони бл. п. Тадеуша Голуфка” писав:
„Українською мовою, від імени українського населення Волині, промовляв посол Петро Певний, голова Волинського Українського Об'єднання, прощаючи трагічно померлого приятеля українців такими словами: „Злочинна рука ворога-варвара зробила, що перестало битися велике серце. Цей ворог – ворог відродження українського народу, мабуть, добре розуміє, що здорова частина українського народу в Польщі щораз льояльніше ставиться до польської держави, тож за всяку ціну він намагається усунути найвиднїші одиниці серед одного й другого громадянства, які насамперед бажають розв'язати українське питання як внутрішню справу польської держави”.[159]
А „Нови Дзєннік” з 2 вересня 1931, в статті „Українська еміґрація осуджує замах”, інформував:
[156] [9] „Америка”, ч. 105 з 10 вересня 1931 р.
[157] [10] „Варшавський акт оскарження”, стор. 55.
[158] [11] ББ – „Безпартійний Бльок співпраці з урядом” – назва урядової польської партії для підтримки режиму Пілсудського. Прізвище „Голувко” (Holowko) у польській транскрипції читається як „Голуфко”.
[159] [12] „Розбудова Нації”, чч. 7-8, липeнь-серпень 1931. стер. 207 і 203.