Не зважаючи на те, що Зенон Коссак у той час ще щиро довіряв Р.Барановському, він про замах на Голуфка і свою ролю в ньому нічого йому не сказав.
Про вбивство Голуфка вирішили тільки три члени Крайової Екзекутиви ОУН, спираючись на те, що Крайовий Провідник мав право сам вирішувати про доцільність знищення національного ворога українського народу. Коротке перебування Голуфка у відпочинковому пансіонаті не давало змоги порозумітися з закордонним Проводом ОУН. Його поінформовано про всю справу щойно після виконання атентату. Тому то в перші дні після замаху ПУН справді не знав, хто вбив Голуфка. Одначе, згодом полк. Коновалець апробував атентат і беззастережно перебрав його на відповідальність ОУН.
АРЕШТИ І СУДОВІ РОЗПРАВИ
(ВІД СІЧНЯ 1931 ДО ЧЕРВНЯ 1932)
Припинення саботажної акції з боку УВО-ОУН та закінчення польської урядової „пацифікації” не стали на перешкоді польській поліції, щоб вона не продовжувала ув'язнювати українців і ставити їх перед судами за всякі вияви „антипаньствової[166] дії”, себто, діяльности проти окупаційної влади. Але тепер ув'язнювано вже лиш у зв'язку з якоюсь конкретною справою і ставлено перед судом із конкретним обвинуваченням, а тому й реєстр арештувань і судових розправ став менший.
Частина судових процесів у 1931 р. – це був ще відгомін саботажної акції в літі й восени 1930 р., інші судові розправи й нові ув'язнення були вислідом дальшої дії ОУН після закінчення саботажної акції.
Дня 23 січня 1931 суд присяглих у Львові засудив за приналежність до УВО: В. Савчука, П. Мандюка, П. Пуру та Л. Сафіяна з Вишова повіт Сокаль – разом на 6 років в'язниці.
В січні 1931 р. під замітом підпалу скирт арештовано в с. Волиця Комарова: Домку Несторову, Оксану Несторівну та Настю Іванчинівну.
4 лютого 1931 р. суд присяглих у Львові засудив Назара Заяця та Гриця Федоровича з Василева, повіт Рава Руська, на кару по 5 років тюрм, за приналежність до ОУН і підпал 7 скирт збіжжя польського дідича. Двох інших підсудних у тому самому процесі засуджено на кару по 3 роки тюрми.
7 і 8 лютого 1931 р. відбулася в Тернополі судова розправа проти трьох українських студентів: Василя Сосновського, Василя Солонинки й Богдана Мельника, обвинувачених у протипольській діяльності. Всіх трьох суд звільнив.
13 лютого в Полюхові, пов. Перемишляни, арештовано Василя Кузьмова.
13 лютого1 1931 засуджено у Львові Онуфрія Максимова і Гриця Байду по 5 років в'язниці за ОУН і участь у саботажах.
14 лютого 1931 р., у зв'язку з нападом боївки ОУН на станицю польської поліції в Гаях біля Львова, арештовано: в Гаях Володимира і Марійку Романів та Анастасію Гнатишин, у Львові Андрія і Катерину Гнатишин, Романа Романова, Петра Михалічку та Осташевського, а в Винниках Ольгу і Стефу Банах. Після вступного слідства Андрія Гнатишина і Володимира Романова відставлено до тюрми у Львові, інших звільнено.
В лютому 1931 р. варшавська поліція провела серед українського студентства ґрунтовні ревізії й заарештувала деяких студентів, але після дводенних допитів усіх звільнила.
20 лютого в Коломиї відбувся процес проти 18 українців і українок, обвинувачених у тому, що вони допомогали українським політичним в'язням. Суд звільнив від вини й кари усіх підсудних.
9 березня 1931 р. у Станиславові відбувся процес проти Василя Дейчаківського та Семена Спільчака з Ямниці, обвинувачених за участь у саботажах. Суд звільнив обидвох.
9 березня суд у Коломиї засудив 17-річного ґімназиста Романа Олейка на 1 рік тюрми за писання погрозливих листів до поліції в Городенці, 19 березня 1931 року суд у Чорткові засудив за приналежність до УВО-ОУН та участь у саботажах: Мирослава Чорненького й Миколу Кузьмака по 4 роки тюрми, Юліяна Думного, Олексу Ганкевича й Любомира Прокоповича по 1 рокові, Осипа Осадчука, Володимира Пирога та Петра Спиханого по 7 місяців тюрми; Вол. Гладкого й Сидора Нагаєвського звільнено.
22 березня відділ поліції арештував у Спасові, пов. Сокаль, Дм. і О. Іванчуків, І, Фіґаса, А. і М. Наконечних, Г. Братка, П. Радецького, Д. Гаврилюка, М. Мельника, П. Бузилевича й дві жінки – Сидорову й Радецьку. їх відставлено на станицю поліції в Тартакові й під час переслухування всіх дуже побито. Після двох днів допитів П. Бузилевича й М. Наконечного відставлено до судових арештів, інших звільнено.
У квітні 1931 року в Підмонастирі, пов. Бібрка, поліція арештувала, в зв'язку з убивством місцевого війта „хруня”, трьох українців: І. Онишкова, А. Цвека та О. Шевчука.
20 і 21 травня перед судом присяглих у Бережанах відбулася судова розправа проти трьох українців, обвинувачених за приналежність до УВО-ОУН та участь у саботажах. Суд засудив Івана Розпятовського на 5 років тюрми, Ярослава Лапчака і Мартина Мізерного по 3 роки тюрми.
22 і 23 травня той самий суд у Бережанах судив за „державну зраду”, участь у саботажах і намову до вбивства Мартина Мищишина і Миколу Волощука з Шумлян, пов. Бережани. Волощука засуджено на кару 6 місяців ув'язнення. Мищишина звільнено.
В червні 1931 р. суд у Стрию засудив абсольвентку семінарії Володимиру Середницьку, за приналежність до УВО, на 1 рік тюрми. У слідчому ув'язненні вона відсиділа 13 місяців, тому після присуду її випущено на волю.
У Липиці Горішній, пов. Рогатин, 23 липня 1931 р. арештовано Івана Рибіцького, Осипа Лотоцького, Олексу Сторощука, Івана Нижника, О. Семеґена та М. і О. Людкевичів, в Данильчу – Миколу Падущака, в Лукові – Петра Онуфрика. Усіх їх обвинувачено в приналежності до ОУН і за саботажну дію.
У Перемишлі, в зв'язку з нападом на поштовий амбулянс під Бірчою 31 липня 1931 р., арештовано редактора „Українського Голосу” Євгена-Зиблікевича, Зубрицького та ще кількох студентів.
В серпні 1931 р. в Дрогобиччині арештовано І. Матчака з Волі Якубової, Юрка Шевчука, Івана Микача та Гриця Дуба, підозріваючи їх у знищенні телеграфних проводів на шляху Борислав-Східниця.
4 вересня 1931 року в зв'язку з убивством Голуфка та нападами на поштові амбулянси й уряди, арештовано: в Бориславі – М. і Ол. Підгородецьких, Мирослава Тураша,[167] М. і В. Сушкова, Ст. Ніклевича; у Мразниці – М. Андрушкова, М. Коблика та І. Кунцевича; в Губичах – М. Гапкала, П. Городиського, М. Петрикевича, Д. Герниківну, О. Яворського і П. Вішку; у Попелях – В. Ількова; у Тустановичах – І. і м. Зарицьких, Р. Попеля, Я. Волошина, Р. Романюка, Романюківну, Я. Терлецького, І. та Ю. Гаврилових, С. Уруську, І. Сенюту, М. Кушніра, П. Драгана, Ф. Муйлу, М. Сеніва, М. Бабича, В. Маціва, Г. Гнатова, В. Веприка, М. Добрянського.
В Рімні, пов. Рудки, арештовано Петра Мозола, запідозреного у викраденні 4 крісів із військового складу в Самборі.
2 вересня 1931 р. суд у Бережанах судив В. Кілина з Краснопущі, обвинуваченого за участь у саботажах. Підсудного звільнено.
В Бібреччині арештовано: Івана й Вол. Ґабрусевичів, І. та С. Коцюмбасів, П. Панкевича, А. Козакевича, А. Боднара, В. Михалкевича, С. Рудого, В. Василика, П. Коржівну.
В Комарні арештовано: О. та А. Перунів, М. та І. Радовичів, В. Ленця, І. Ліщинського, М. Сенюту, І. Сороковського, О. Когута, Л. Дрималика, Р. Климова.
У Львові – д-ра Богдана Гнатевича, Ю. Коропія, Анну й Ольгу Чемеринських, Ю. Онишкевича, В. Коцюмбаса, Карла й Вол. Мулькевичів, О. Садовича, П. Жмінковського, В. Сеницю, П. Чорнія, В. Байталу, О. Рудакевича, О. та Я. Яримовичів, І. Сеніва, Е. Штаєра, Е. Тиса, А. Мілянича.
[166] [19] „Антипаньствова” (поль.) – протидержавна.
[167] [20] Сл. пам. Мирослав Тураш – пізніший організ. референт Крайового Проводу, а від 7. 2. 1939 р. Крайовий провідник, псевдо Грабовський, – пропав, невідомо де і серед яких обставин, у червні 1939 року, коли виїхав був з краю до Відня на побачення з полк. А. Мельником. Імовірно, він згинув під час переходу польського кордону. Референтом крайового зв'язку при тодішньому ПУН-і був Ярослав Барановський. Ні він, ні його дружина Анна Чемеринська, яка теж дуже близько стояла до ПУН-у, ані Сеник чи, врешті, сам полк. Мельник ніколи не могли вияснити, куди сл. пам. Тураш був відправлений назад до Краю та що, на їхню думку, як відповідальних за той поворот, — могло з ним статися. Здається, що сл. пам. Тураш мав переходити словацько-польський кордон в околиці Татр, але розшуки членами ОУН за слідами того переходу взимку 1939 року, вже після розвалу Польщі, не дали жадного успіху.