— Ти мені подобаєшся! Такий темп! Одразу пізнати дивізійника!
— Що ж, ми вже так навчені. Хто довго ціляє, тому дрижить рука!
Подала свою лапку й зникла в брамі. О, я закоханий осел!
10 квітня 1944.
Спав біля тіні моєї дівчини з трибуни. Умовилися на сьогодні вечером.
Я аж закам'янів. Сьогодні кінець відпустки. Сьогодні мушу їхати. Ах, як жаль мені покидати дівча, кохане, ясне, таке м-м-м!
Таки я осел. Сам не знаю, що пишу. Це все мрії. Є дійсність, що каже: як собі постелиш, то зараз тебе збудять.
Увечері вона провожала мене на станцію. Ми цілувалися, плакали, багато одне одному обіцяли.
Я поїхав. О, непевне життя вояцьке! Коли б я вродився цитриною або вербою, може, був би щасливішим. Я притулився головою до вагону, як горох до стіни, і заснув.
12 квітня 1944.
Мені сказали, що я змінився. Що може наробити така дівчина!
Німці, питали, чи я привіз шнапс і ґанс? Я привіз шнапс і ґанс. Ці речі не мали для мене вартости!
15 квітня 1944.
Вже прийшов до себе, а, властиво, мене прийшли. Відбуваються спеціяльні курси. Я став скорострільником. Колись гонили мною, і я бігав. Тепер бігаю з важким скорострілом.
20 квітня 1944.
Ґанс помогла, і мене перенесли до радістів. Ми сиділи в кімнаті й вивчали радіовідбір і надавання та будову апаратів. Електрики боюся. Тому трудно мені зрозуміти все. Але маю спокій. Ми — аристократія Дивізії.
25 квітня 1944.
Не можу навчитися надавати. Ці різні цифри мене не цікавлять. Треба звідси йти геть.
30 квітня 1944.
Шнапс поміг, я при ґранатометах. Це добра зброя. Інші бігають, криються, йдуть на баґнети, а ти стоїш із своєю гарматкою, чи як її там звати, в ямі, або лежиш і стріляєш спокійно перед собою.
5 травня 1944.
Ґранатомети не легка справа. Шнапс ще діє, мене перенесли до саперів. Будували міст. Опісля закладали міни, наступали на бункери. Доки скінчили вправи, зірвався легкий вітер і завалив міст.
7 травня 1944.
Я думаю, що досить виспеціялізувався. Зголосився до лікаря. Др. Рак Мантек добрий лікар. Хворим не забороняв пити.
— Мені страшно болить у коліні, коли трясу ногою!
— То якого чорта трясеш?
Не звільнив мене. Др. Рак не виявив ніякого зрозуміння до бідного селепка.
8 травня 1944.
Вернувся до сотні. Єдиний на цілу Дивізію, маю загальну військову освіту. Дискутую авторитетно із спецами: піонерами, саперами, радістами, жандармами, артилеристами й як вони там звуться. Тільки таборовики мене не цікавлять. Цю роботу знає в нас кожний, хто знає село.