Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Федорчук сидів із заплющеними очима, майже відчуваючи, як у нього на голові проростають ріжечки. Проте тім’я мацати не став і гнів на цей раз стримав, лише взяв новий олівець, написав на аркуші «Бездоля», перекреслив його і зіжмакав у кулаці.

- А звідки цього слинявого Бездолю, чи точніше «Пиздолю», взяли в Центральний апарат КДБ УРСР, з якого обласного управління? - звернувся він до Свєткова, викинувши зібганий аркуш разом з поламаним олівцем у кошик для сміття. - І навіщо? Дискредитувати органи, бігаючи попереду паровоза? Створювати ґрунт для майстрування нарікань на органи КДБ з боку товаришів Сидорчука і Головченка і колективних петицій жителів Кончі-Заспи, ще треба розібратися, хто їх спровокував? А як на це подивиться Перший секретар і Центральний комітет КПУ? Тут, в Центральному апараті КДБ УРСР?! Так звідки цей Пиздоля? Захуячити цього козла туди, відкіля його сюди взяли! - Федорчук вийняв із стаканчика на письмовому приборі новий олівець.

- Доповідаю, товаришу голово…

- Із Львова, Віталію Васильовичу, - випередив генерала Свєткова генерал Рябовол, який після того, як Бездоля відмовив йому у квитках на Пугачову, взяв його особову справу для ознайомлення.

- Із Львова, - повторив повторив Федорчук. - Я наказую тобі, Рябоволе, сьогодні ж відправити цього слинявого Пиздолю назад у Львівське управління! І хай біжить попереду паровоза від перону київського вокзала до самого Львова! Шпалами, вздовж рейок, попереду паровоза! Особисто прослідкуй! Від старту до фінішу! - Федорчук покрутив пальцями олівець, зламав і кинув перед собою.

- Єсть прослідкувати, Віталію Васильовичу, - намагався виструнчитися наколошканий як і інші члени колегії гнівом Федорчука генерал Рябовіл.

Федорчук хотів взяти в руку олівець, на столі з письмового прибору стирчали лише ручки, і він натиснув на кнопку інтерфону:

- Дзеньзібар, чому у мене на столі немає жодного олівця?!

Капітан Дзеньзібар, ніби стояв під дверима, миттю заніс пригорщу старанно загострених олівців.

Федорчук взяв олівець і нахилив голову.

Запала така тиша, що було чутно, як в канцелярії гучно застрекотіла друкарська машинка старшої друкарки Писанки, - певно, особиста друкарка голови КДБ УРСР згадала про перукарку Люсьєну.

Каламутний березневий день, щось середнє між вечором і ніччю, розмивав обличчя членів колегії і згусклим мороком наповнював закутки кабінету.

Зайшов Дзеньзібар, поклав у стаканчик письмового прибору на столі Федорчука ще десять загострених олівців і увімкнув світло.

- Вимкни, - наказав Федорчук. - Електроенергію треба економити. Ще не вечір.

- Так темно ж, Віталію Васильовичу. - Дзеньзібар показав на туман за вікном і вийшов.

- Цей Дзеньзібар уже й мене не слухається, - проронив Федорчук.

Присутні не второпали, пошуткував голова чи поскаржився на свого джуру, тому розгубились, не знаючи який вираз вішати на свої тварі: чи зрозумілу посмішку на вдалий жарт всемогутнього голови КДБ УРСР, чи то докір на адресу Дзеньзібара. Втім, кожний у душі полегшено зітхнув - грім над їхніми головами пройшов стороною, голова КДБ втамував свій гнів.

Генерал Свєтков, переконавшись, що Федорчук не збирається шпурляти ніяких предметів у присутніх, насмілився порушити тишу:

- Товаришу голово, а, може, й майора Бузіну, як старшого лейтенанта Бяздолю, запустить попереду паровоза шпалами вздовж рейок до самого Львова, під контролем Володимира Олександровича товариша Рябовола, а вкупі з ними за компанію і майора Бочонкіна?…

- Ні, - обірвав Свєткова Федорчук. - Дійте так, як я наказав. Мобвідділ наказом Степана Несторовича оголосить навчально-бойову тривогу, перевірить його мобілізаційну готовність і потім будуть зроблені відповідні висновки і стосовно Бузини. І Бочонкіна, і інших розпиз… роз-з-згільдяїв з 5-го управління. Для науки всьому офіцерському складові!

- І з усіма наслідками, що мають випливати, - запевнив Муха. - Аж до!

- Так, Степане Несторовичу. На прикладі Бузини ми маємо навчити військової дисципліни увесь оперативний склад КДБ УРСР. На сьогодні все! - закрив засідання колегії Федорчук. - Можете розходитися. Хвилинку, Рябоволе, тобі ще завдання: старшу друкарку центрального машбюро КДБ Писанку відправте через 3-е Головне управління КДБ Союзу на посаду прибиральниці в Управління особливих відділів Туркестанського військового округу. Чи, краще, в особливий відділ до прикордонників. Років так на три… Хай там походить на концерти Джамбула Джабаєва, а потім подивимося, що з нею далі робити.

Між пальцями Федорчука знову хруснув олівець.

Генерал Рябовол сказав: «Єсть!» і нишком глянув на годинник.

Щоранку з восьмої до дев’ятої ранку він купався в басейні на стадіоні «Динамо», після обіду годину відпочивав на дивані в кімнаті відпочинку свого кабінету, з вісімнадцятої до дев’ятнадцятої години вечора йому робила масаж молоденька і вправна масажистка Інна з військово-медичної служби КДБ УРСР, а в суботу він приймав масаж в генеральській сауні на тому ж стадіоні «Динамо». Він клопотався, що вже поламався узвичаєний розпорядок його дня через засідання колегії, яке затягнулося аж за обід.

- А ти, Свєтков, - Федорчук тицьнув уламком олівця у бік начальника 5-го управління, - зразу ж проведи з Довбачем засідання парткому по персональній справі майора Бочонкіна. Якщо цей гусар щиросердно визнає свою провину, покається, то суворо попередьте і залиште на службі. Якщо буде крутити - виключити з лав КПРС і подати представлення на звільнення з органів. Разом з Бузиною. - Федорчук згріб залишки олівців і викинув їх під стіл.

Повернувшись до свого кабінету, Свєтков дав команду Довбачеві зібрати партком по персональній справі майора Бочонкіна і майорові Каламарчуку доповісти підготовлений до випуску сьогоднішній номер газети «Вечірній Київ».

Майор Каламарчук оперативно приніс шпальти газети, які ще пахнули друкарською фарбою. Про Пугачову в газеті нічого не йшлося, а всю другу сторінку з розворотом займала стаття кореспондента Григорія Швеця, у якій він таврував викладача Київського інженерно-будівельного інституту Сухомлина за те, що той під час вступу в члени КПРС приховав від партійної комісії факт перебування свого батька на посаді сільського старости за німців. Сухомлин стверджував, що його батько буцімто працював старостою за завданням партизанів, хоча довідки і свідків, як це належить, не надав, тому що, з його слів, усі загинули. В кінці статті кореспондент Швець поставив питання про доцільність перебування Сухомлина в КПРС і на викладацькій роботі.

Генерал Свєтков уважно прочитав усю статтю і відзначив:

«Молодець кореспондент Швець! Таким, як Сухомлин, в жодному випадку не можна довіряти виховання радянської молоді! Побільше б нам таких бойовитих журналістів, як Швець! Може, Алла Борисівна і має рацію, що Швець - і жнець, і гравець, і кравець, і писець, і ще…, як там вона висловилась? Тут з Аллочкою не посперечаєшся! Ні-ні!»