Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— «Якби ніс Клеопатри був трошки коротший, це спричинилося б до величезних змін у світі».

— Та невже?

— Ось чому не слід так легковажити носами, як ти.

— Ну гаразд. Приділятиму їм більше уваги. До речі, я прийшов до тебе у невеличкій справі… Отой… ну, якого ти колись учив, Мідзусіма… е-е Мідзусіма… е-е… ніяк, не пригадаю… Ну, отой, що вчащає до тебе.

— Канґецу?

— Так-так, Kaнґецy. Я прийшов розпитати дещо про нього.

— Чи не про одруження?

— Та, щось таке. Сьогодні у Канеди…

— Недавно Ніс сам сюди заходив.

— Он як! Згадав, пані Канеда розповідала. «Прийшла, — каже, — до Кусямі-сана розпитати, але, на жаль, там сидів Мейтей і безперестанку втручався у розмову. Я, — каже, — так і не збагнула, що до чого».

— Якби не ходила з таким носом, усе було б гаразд. — Слухай, вона ж не про тебе говорила. Все жалілася, що через того Мейтей-куна не змогла залагодити делікатної справи. От і попросила мене ще раз переговорити з тобою. Досі мені ще не доводилося виконувати такого доручення, але, гадаю, — звичайно, якщо обидві сторони не заперечуватимуть, — було б непогано дійти згоди…Тому-то я і навідався до тебе.

— Дякую, — холодно відповів господар, хоча слово «сторони» чомусь його зворушило. У нього було таке відчуття, якого зазнаєш паркого літнього вечора, коли прохолодний вітерець несподівано торкнеться розігрітого тіла. А взагалі мій господар — неотеса, впертий і понурий витвір природи. А проте він дуже відрізняється від людей, породжених нашою жорстокою і бездушною цивілізацією. Хоч він і звик з будь-якого приводу впадати в гнів, але здатний і на милосердя. 3 Ханако недавно посварився тільки тому, що не сподобався її ніс, а на дочці це не відбилося. Він ненавидить ділків, а заразом і Канеду, як людину одного з ними штибу, але та ненависть, треба сказати, не переходить на дочку. До неї не відчуває ні вдячності, ні злості, Канґецу ж, свого учня, любить як власного сина. Коли й справді, як каже Судзукі-кун, сторони кохають одна одну, то благородній людині не годиться ставати на перешкоді. (Як видно, Кусямі-сенсей все-таки має себе за благородного). Якщо, звичайно, сторони кохають одна одну… А втім, надвоє баба ворожила… Щоб виробити власну позицію в такій справі, треба виходити з реального стану речей.

— Слухай, а дочка хоче заміж за Канґецу? Мені начхати, що думають Канеда і Ніс. Я хочу знати наміри дівчини.

— Вона… ну… в усякому разі… мабуть, хоче.

Судзукі-кун відповів трохи невиразно. Правду кажучи, в його плани входило тільки розізнати про Канґецу-куна, що ж до намірів панночки, то вони його не цікавили. Навіть дипломатична спритність не допомагала — Судзукі-кун помітно розгубився.

— Невизначено якось — «мабуть».

Господар не заспокоїться, поки не огріє супротивника прямо по лобі.

— Та ні, я трохи не так висловився. Напевне, панночка згодна. Ну, ясна річ… га?.. Пані Канеда сама казала. Мовляв, іноді згадує поганими словами Канґецу-куна…

— Ота дівуля?

— Ага.

— От нахаба! Ти бач, поганими словами обзиває. Як на мене, це свідчить, що вона не хоче виходити за Канґецу.

— Життя — дивна штука. Буває, що й кохану людину навмисне проклинаєш. Хіба ні?

— Де ти здибав таких йолопів?

Видно, господареві нелегко збагнути таємниці людських душ.

— Що ж удієш, коли їх сила-силенна у світі. Правду казати, і пані Канеда так думає: «Напевне, — каже, — донька по самі вуха закохалася, коли обзиває його дурною пикою».

Чудернацьке пояснення так приголомшило господаря, що він утратив мову й тільки некліпно, як вуличний ворожбит, стежив за порухами гостевого обличчя. Судзукі-кун, видно, зметикував, що не виконає доручення, якщо й далі так підуть справи, а тому повернув розмову, як йому здавалось, у зрозуміліше і для господаря річище.

— Хіба ж ти проти, що невістку з такими статками, з такою вродою приймуть у порядний дім? Не заперечую, може, Канґецу й видатна людина, але його становище… о, мабуть, краще змовчати про його становище… Кожен. скаже, що з матеріального боку він їй не рівня. Бачиш, про неї турбуються батьки — умисне відрядили мене до тебе. Хіба це не свідчення її любові до Kaнґeцу-куна, — вправно пояснював Судзукі-кун.

Господар, здається, повірив у щиру любов Канедової доньки, і гість трохи заспокоївся. Але ж побоювався, що господар зненацька вигукне бойовий клич і перейде в наступ, якщо він ловитиме гав. Отож вирішив якнайшвидше скінчити переговори і завершити місію.

— Так от, тепер ти зрозумів, що їм не треба ні грошей, ні багатства, вони прагнуть лише одного — щоб зять посідав становище… ну, мається на увазі титул, науковий ступінь… Вони ладні віддати за нього доньку, як тільки він стане доктором. Не думай, що це марнолюбство… Зрозумій мене правильно… А то ж як пані Канеда до тебе приходила, Мейтей-кун такі дивні речі говорив… Ні, тебе ніхто не звинувачує. Пані Канеда тебе хвалила: мовляв, такий щирий, такий чесний. То все Мейтей-кун… Так от, якщо згадувана особа стане доктором наук, то це піднесе авторнтет і честь родини Канеди в очах суспільства. Як ти гадаєш, чи зможе Мідзусіма-кун найближчим часом подати на захист докторську дисертацію та здобути науковий ступінь?.. Годі казати, якби йшлося тільки про Канеду, то йому не треба ні звання доктора, ні бакалавра. Але ж людська слава… Хіба люди дадуть спокійно жити?

Наслухавшись таких доказів, господар, видно, в душі погодився, що прагнення Канеди мати собі за зята доктора наук небезпідставні. Коли так, то йому закортіло вдовольнити прохання Судзукі-куна. Одне слово, господар був тепер у руках Судзукі-куна. Це й не дивно, адже господар — простодушна й чесна людина.