Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Он як! — «обоє», приголомшені, вигукнули в один голос.

— Якщо забули, то я нагадаю. Наприкінці минулого року в Абе-сана, в Мукодзімі, відбувався концерт. Канґецу-сан теж там був, чи не так? І от увечері, коли він повертався додому, на мості Адзумабасі трапилося… Не буду про це розводитися, не хочу ставити його в незручне становище… Скажу тільки, що цього цілком досить. Ну, що ви скажете на це?

Пальцями в діамантових перснях спершись об коліна, Ханако умостилася зручніше на дзабутоні. Її видатний ніс ставав дедалі величнішим, і для неї господар і Мейтей наче перестали існувати. Не лише господар, але й Мейтей, здавалось, ніяк не міг оговтатися після такого підступного удару. Якусь мить вони сиділи розгублено, скидаючись на людей в пропасниці, але згодом отямились і, зрозумівши кумедність свого становища, зареготапи. Тільки Ханако, побачивши, що її сподівання не справдилося, сиділа похмура й сердита, своїм виглядом наче дорікаючи: «Хіба можна сміятися в таку хвилину?»

— То це була ваша дочка? Чудово, закохався… Тепер уже нічого приховувати, треба признатися, як ти гадаєш?

— Умгу, — промимрив господар:

— Справді, чого таїтися, і так усе ясно, — до Ханко вернулася її самовпевненість.

— Ну що ж, розповімо вам усе, що знаємо про Канґецу-куна. Гей, Кусямі-кун, ти ж господар! Може б, ти перестав сміятися, інакше розмова не вийде. Ну й страшна це річ — таємниця. Як ти її не ховай, все одно вилізе на світ божий. Аж дивно, як це пані Канеда про все дізналася? Ніяк не збагну, — розійшовся Мейтей.

— Я завжди насторожі, - переможно проказала Ханако.

— Навіть занадто. Все-таки, у кого ви довідалися?

— У дружини рикші, що мешкає за вашим будинком.

— В якого чорний кіт? — здивувався господар.

— Еге ж, я часто користувалася її послугами. Я вирішила дізнатися, про що говорить Канґецу-сан, коли навідується сюди, отож і попросила її підслухати і все мені переказати.

— Який жах! — вигукнув господар.

— Пусте. Мене зовсім не обходить, що ви робите й кажете. Мене цікавить тільки Канґецу-сан.

— Байдуже, хто: чи Канґецу, чи інший… Взагалі, дружина рикші — то добра шельма, вона мені зовсім не подобається, — розгнівався господар.

— Хіба їй не можна стояти за вашою огорожею? І якщо ви не хочете, щоб ваші розмови хтось чув, то або говоріть тихіше, або ж придбайте собі більший будинок, — безсоромно заявила Ханако.- І не тільки дружина рикші мені помагає. Багато чого мені передала й учителька музики.

— Про Канґецу?

— Не тільки, — погрозливо натякнула Ханако.

«Мабуть, нелегко йому зараз», — не встиг я подумати, як господар промовив:

— Та вчителька тільки вдає благородну, а сама дурна як пень…

— Дозвольте вам нагадати, що як-не-як вона жінка. Тож ви з своїм «дурна як пень» не в ті ворота штовхались.

Манера говорити видавала Ханако з головою. Вона, очевидно, прийшла сюди з наміром зчинити бешкет. Мейтей, як завжди, залишався собою і з цікавістю стежив за господарем і Ханако. Він сидів незворушно, як пустельник Теккай, що слідкує за двобоєм войовничих півнів.

3багнувши, що ущипливістю йому не переважити Ханако, господар на хвильку примовк. Та раптом його осяйнула думка.

— Отже, по-вашому, Канґецу закоханий у вашу дочку. А я от чув якраз навпаки, чи не так, Мейтей-кун?- господар шукав у нього підтримки. — Чиста правда, він тоді розповідав, буцімто ваша дочка захворіла… і марила.

— Брехня, — пані Канеда заперечила рішуче й прямолінійно.

— Однак Канґецу розповідав, що чув це від дружини одного професора.

— Все це моя робота, я сама попросила її звернути увагу Канґецу-сана на нашу доньку.

— І вона погодилась?

— Так, погодилась. Не думайте, що задарма. Довелось заплатити.

— 3начить, ви вирішили не повертатися додому, поки не вивідаєте все про Канґецу-куна? — несподівано грубо спитав Мейтей: видно, Ханако йому добряче впеклася. — Слухай, Кусямі-кун, будемо розповідати, але щоб не завдати шкоди Канґецу… Шановна, я і Кусямі розповімо про Кангецу-куна тільки те, що йому не пошкодить. Найліпше, якби ви задавали запитання.