Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А який ніс! — підхопив Мейтей.

— Та ще й кривий.

— Трохи згорблений. Горбатий ніс! Такого ще світ не бачив, — і Мейтей вдоволено засміявся.

— Такі особи старшинують над чоловіками, — ще з більшою досадою буркнув господар.

— Схожа на крам, не розпроданий в дев’ятнадцятому і залежалий на полицях до двадцятого століття, — як завжди, вигадливо підсумував Мейтей.

Тим часом до кімнати зайшла господиня й з чисто жіночою обачністю застерегла:

- Розмовляйте тихіше, а то дружина рикші знову підслухає.

- Нехай підслухує, якщо має з того користь.

— Все-таки негарно глузувати з чужого обличчя. Бо хто з власної волі погодився б мати такого носа? Тим більш нетактовно, коли йдеться про даму. Соромно за вас.

Обстоюючи ніс Ханко, господиня водночас захищала свою зовнішність.

- Чому нетактовно? Хіба ж то дама? Звичайнісінька дурепа! Правда, Мейтей?

- Може, й дурепа, але в біса спритна. Ач, якого прочухана нам дала!

- Як ти гадаєш, чого, на її думку, вартий учитель?

— Того, що й твій сусіда — рикша. Треба бути принаймні доктором, щоб заслужити увагу такої персони. Взагалі, ти припустився помилки, що не став доктором. А як ви гадаєте? — посміхнувся Мейтей до господині.

— Професора з нього не вийде, — господиня перестала дивитися на чоловіка.

— А може, й дарма ти мною нехтуєш. Тобі, напевне, невідомо, що в давнину чоловік на ім’я Ісократ [91] написав великий твір, маючи за спиною дев’яносто чотири роки. Софокл здивував світ, створивши шедеври ва похилому віці, коли йому було майже сто літ. Вісімдесятирічний Симоноїд [92] писав прекрасні вірші. Що ж до мене…

— Бридня! Так довго з вашим шлунком ви не протягнете, — оголосила господиня, наче заздалегідь вирахувала, скільки років життя судилося її чоловікові.

— Грубіянка!… Запитай в Амакі-сенсея!… Ти завжди даєш мені зім’яте чорне хаорі й латане-перелатане кімоно. Ось чому та жінка має мене за ніщо. Від завтра я вдягатимусь, як Мейтей. Приготуєш.

— Як це — приготуєш? У вас же немає такої дорогої одежі. Зрештою, дружина Канеди поводилася чемно з Мейтеєм тільки тому, що він згадав ім’я свого дядька. Одяг тут ні при чому, — вправно вивернулась господиня.

На слові «дядько» наче щось згадавши, господар спитав Мейтея:

— Оце сьогодні вперше почув, що в тебе є дядько. Ти мені про нього не розповідав. То це правда?

Ніби даючи зрозуміти, що такого запитання він чекав, Мейтей відповів:

— А-а, дядько! Він у мене страшенний впертюх… Це теж експонат з дев’ятнадцятого століття, — Мейтей позирнув на господаря та господиню.

- Ха-ха-ха… Ви завжди розповідаєте такі цікаві речі. А де ж він проживає?

— У Сідзуока. І не просто собі живе, а з тьоммаґе [93] на голові, Я не надивуюся. Ти йому кажеш: «Надягніть шапку», — а він так гордовито відповідає: «Я дожив до похилого віку, а ще не відчував потреби в шапці». Або: «Холодно, поспіть ще трохи», — а він: «Людині досить і чотирьох годин сну, а спати довше — розкіш», — і встає до схід сонця. Дядько полюбляє хвалитися: «Не один рік я наполегливо тренувався, щоб звикнути спати чотири години. Однак замолоду цього не вдавалося зробити — мене увесь час хилило на сон. Яка радість, що вже тепер я досяг такого віку, коли можу зробити все, що схочу». Тож нема нічого дивного, що у шістдесят сім років йому не спиться. І справа тут не в тренуванні чи якійсь іншій нісенітниці. А проте він упевнений, що домігся успіху лише завдяки силі духу. Тому-то, як виходить з дому, не забуває взяти залізне віяло.

— Навіщо воно йому?

— Не знаю. Бере, та й годі. Думаю, замість кийка. До речі, недавно з ним трапилася дивна пригода, — цього разу Мейтей звертався до господині.

— Он як! — господиня спромоглася на подив.

— Навесні цього року несподівано приходить від нього лист: «Терміново вишли циліндр і сюртук». Я розгубився і поспішив зробити письмовий запит. Незабаром надійшла відповідь, що циліндр і сюртук потребує сам старий. 3амовлення необхідно було виконати до двадцять третього числа, коли в Сідзуока відзначають свято перемоги. Але дивна річ, у листі було таке: «Купи капелюх помірної величини, розміри сюртука вибери на свій розсуд і замов пошити у «Даймару»…

— Невже тепер у «Даймару» шиють європейську одежу?

[91] Сократ (436–338 рр. до н.е.) — видатний давньогрецький публіцист

[92] Симоноїд (556?-469? рр… до н.е.) — давньогрецький поет

[93] Тьоммаґе — стародавня чоловіча зачіска з вузлом волосся на тім’ї