Маркіза де Сад: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Р е н е. От тільки так не буває, щоб чоловік був потворою, а жінка — пересічною, такою, як усі.

М о н т р е й. Рене! Невже ти теж…

Р е н е. Заспокойтеся, мамо. На вас, схоже, перекинулася доскіпливість пані де Сен — Фон. Я згодна: мій чоловік — страхіття пороку, але і я буду страхіттям, страхіттям доброчесності. Я стріла те, чому немає назви. Світ каже, ніби Альфонс учинив злочин. Але, як на мене, Альфонс і злочин завжди були єдині; неподільні його посмішка й гнів, його лагідність і лють; пальці, які ніжно вивільняли з шовкової нічної сорочки мої плечі, ті ж самі, які в Марселі упиналися в руків’я нагая, що гуляв по спинах повій. Навіть його збатожені повіями в кров

сідниці й благородні вуста та чисте золотаве волосся належать одному цілому.

М о н т р е й. Ти принижуєш себе, намагаючись поєднати чистоту й бруд. Ти, що носиш ім’я

Монтрей, не можеш мати нічого спільного з тими… з тими жінками певного ґатунку з Марселю. Як прикро мені, твоїй матері, що ти намагаєшся заспокоїти себе в такий спосіб!

Р е н е. Ви знову мене не зрозуміли. Ви, моя мати, не спроможні мене зрозуміти, хоч рятували мого чоловіка, не шкодуючи себе самої. Альфонс — неначе музика, мелодія. Це їй прирекла я вірність. Часом вона лагідно бринить, а часом ляскає закривавленим нагаєм. Але посвисту нагая мій чоловік ніколи не давав мені почути. Тож я й не знаю, чи його розваги заслуговують на пошану, чи на презирство. А знаю й відчуваю всім серцем таке: вірність жінки — не винагорода за те, що подеколи чоловік каже чи робить приємності; підґрунтя її вірності — сутність чоловіка. Поточене хробаками судно пізнає істоту моря саме через червоточини.

М о н т р е й. Тебе обдурено, та й мене теж.

Р е н е. Де ви бачили чоловіка, здатного обдурити жінку?!

М о н т р е й. Ну хоч спробуй замислитися. Це ж не звичайний чоловік…

Р е н е. Але чоловік! Кому, як не мені, це знати… Ваша правда в тому, що коли я одружувалася, мені й не снилося, що такий чоловік може існувати. Донедавна я й не здогадувалась, який він. І водночас не можу позбутися відчуття, ніби знала Альфонса з давніх-давен. Ну не виросли ж йому неждано-негадано роги чи хвіст! Може, я й покохала його саме за тінь, що криється за приязним обличчям та блискотливими очима. Хіба можна відокремити те, що любиш троянди, від того, що любиш їхні пахощі?

М о н т р е й. Дурниці! Троянди саме й люблять за їхні природні пахощі.

Р е н е. А чи можна з певністю сказати, що потяг Альфонса до крові не природний? Чи не його предки проливали кров у хрестових походах?

М о н т р е й. Але до чого тут кров тих… ницих жінок!

Р е н е. Мамо, у природі взагалі немає нічого неприродного.

М о н т р е й. Немов Альфонс промовляє твоїми вустами.

Р е н е. Будь ласка, мамо, прошу вас, врятуйте Альфонса. Благаю! Якщо цього разу Альфонса помилують, я не пошкодую сил. Я все зроблю, щоб розтопити його серце, потішити його душу, повну темного гніву, щоб світ більше ніколи не сказав про нього недоброго слова, а ті, на які він заслужив раніше, було стерто добрими вчинками. Тільки на цей раз… (заточується й майже непритомніє.)

М о н т р е й (підхоплює її). Ну ж-бо, ти надто втомилася. Дай собі годину, заспокойся. А тоді може й спаде щось на думку. Отак. Я тебе проведу.

(Пані Монтрей, підтримуючи Рене, виходить до спальні.)

(Водночас через інші двері заходять Анна-Проспер де Лоне, молодша сестра Рене, і Шарлота.)

Ш а р л о т а. Чому ви, панно, не захотіли побачитися з сестрою?

А н н а — П р о с п е р д е Л о н е. Якби ми зустрілися, то мали б сказати одна одній багато прикрого. Я й так рідко вибираюся до Парижу побачитися з матір’ю, а зустріч із сестрою була б, як би це сказати… словом, мені не подобається, коли вона дивиться, ніби все знає. Власне, вона таки все знає. Але виказувати це поглядом? Жахливе створіння!

Ш а р л о т а. Завжди ви так, панно, про сестру…

А н н а. Іди, Шарлото. Скажи матері, що я тут і чекаю на неї.

(Шарлота виходить. Натомість повертається пані Монтрей.)

М о н т р е й. Анно! З поверненням!

А н н а. Мамо! Як давно я вас не бачила!

(Обіймаються.)

М о н т р е й. Що за чудовий день! Зібралися обидві мої донечки.

А н н а. Я щойно дізналася від Шарлоти. Де Рене?