Маркіза де Сад: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Б а р о н е с а. Ну, нарешті все скінчилося.

Г р а ф и н я. Аж ніяк не скінчилося. Маркіз де Сад волів лише трохи перепочити. Щоб бути готовим до надвечірнього продовження.

Б а р о н е с а. Продовження!

Г р а ф и н я. Зачинивши віконниці на вікні, яке дивилося на море, він поринув у безневинний, мов у дитини, міцний сон. Чистий, нічим не заплямований, без жодних сновидінь був той сон. Тіло маркіза неначе заглибилось у прибережний пісок, де поруч спочивають перемелені морем рештки кораблів, розтрощені мушлі, сухі водорості, мертві риби… Розкриті білі груди золотило проміння червневого марсельського сонця, що промкнулося крізь щілину поміж віконниць.

Б а р о н е с а. Так що ж то було за продовження?

Г р а ф и н я. Та не кваптеся ви аж так! Над вечір маркіз знову вирядив Латура шукати дівчат. Знайшлася повія на ймення Марґарита, двадцяти п’яти років. Поночі маркіз завітав до її дому, відіслав слугу й залишився з жінкою сам на сам. І знову в хід пішла кришталева бонбоньєрка.

Б а р о н е с а. З тією отрутою?

Г р а ф и н я. Любовне зілля — ніяка не отрута. Жінка вже з’їла п’ять-шість цукерок, а маркіз частував, та все перепитував ласкаво: «Як животик?»

Б а р о н е с а. То він, певно, хотів просто погратися в лікаря?

Г р а ф и н я. І на цей раз «ну, це… ну, ви розумієте». І на цей раз нагай. А наступного ранку Альфонс каретою трійком коней від’їхав з Марселя до свого замку Лакост. І ні сном, ні духом не відав, що й двох днів не мине, як дівиці донесуть на нього прокуророві, й почнуться неприємності.

(Входить покоївка Шарлота.)

Ш а р л о т а. Пані просить вибачити, що змусила чекати. Зараз вона буде.

Г р а ф и н я. Перекажи господині, що її план — запросити сьогодні і баронесу де Сіміан, і мене — був вельми вдалий.

Ш а р л о т а. Так…

Г р а ф и н я. Звести порок і святість — задум, гідний її зятя. Просто чудово!

Ш а р л о т а. Так…(Збирається йти, не дуже розуміючи, що до чого.)

Г р а ф и н я. Стривай-стривай, Шарлото! Чи ж не ти працювала в мене, а потім утекла й підшукала службу в цьому домі? Чи ж не ти знаєш весь підспідок мого життя? Так, це про мене пліткують пошепки в усіх усюдах, звуть позавічно втіленням диявола. Я не користуюся нагаєм і бонбоньєркою, як маркіз, але на острові кохання моїми слідами змережана кожна галявинка.

Пані Монтрей знала, до кого звернутися. Коли вона шукала когось, для кого «ну, це… ну, ви розумієте» — щось рідне, а маркіз — зрозумілий, немов близька людина, годі було оминути мене. Досі вона мене цуралась, аби не заплямуватись, а от як стало скрутно, то запрошує…

Б а р о н е с а. Прошу, не кажіть так про пані Монтрей. У розпачі вона закликала на допомогу і вас, і мене — як ви кажете, порок і святість, тож зробімо все, що в наших силах.

(Входить пані Монтрей.)

П а н і М о н т р е й. Прошу вибачити, я змусила вас чекати так довго! Графине де Сен-Фон, баронесо де Сіміан, як я рада, що ви відгукнулися! (Знаком відсилає Шарлоту.) Я бачу, графине, ви з проїздки.

Г р а ф и н я. Мій кінь сьогодні просто несамовитий. Це з ним трапляється, хоча, на щастя, рідко. Мені не вдавалося його вгамувати ні острогами, ні стеком — у тварині наче палало невгасиме полум’я. Кінь грає, золота насічка на сідлі зблискує — навіть стайничий завважив, що я схожа на прадавню амазонку.

М о н т р е й. Я в захопленні від вашої мужності. У нашій стайні є такий баский кінь, що ніхто не може дати йому раду.

Г р а ф и н я. Ви маєте на увазі рисака чи білого? Мені довелося самій у цьому розібратися. Адже конюхи ладні лише з дівчатами любитися та куняти. Щоправда, вони так упадають коло цього солодкого мистецтва, бо мають за приклад панів. Дехто з останніх, до речі, навіть надуживає привілеїв старовинного роду, чи не так? Начищає до блиску, сказати б, руді від крові меч, обладунок і шолом предків, але лише для того, щоб крізь іржаві розводи розгледіти віддзеркалення оголених жінок…

М о н т р е й. Цебто доброчесність більше притаманна конюхам, аніж аристократам? У наші часи негідність серед знаті як ніколи наражається на нападки простолюддя, але, гадаю, саме через те, що дворян мають у народі за взірець доброчесності.

Г р а ф и н я. Ні, плебеям набридли чесноти, от вони й намагаються засвоїти порок, що досі був привілеєм панів.

Б а р о н е с а. Не треба сперечатися — ми тут не для цього. Пані Монтрей, усі знають, наскільки ви добропорядна й розважлива, ніхто б не насмілився згадати вас недобрим словом. Вочевидь, воля божа була наділити таку людину розпусним зятем і приректи на муки. Дайте собі розраду, розкажіть усе, як є. А ми обіцяємо зберегти почуте в таємниці.

М о н т р е й. Дякую на доброму слові, пані де Сіміан.

Тепер це майже не до віри, але коли дочка одружувалася з Альфонсом, він мені дуже сподобався. Хіба що трохи легковажний, але такий освічений та обхідливий! А Рене як кохав…

Г р а ф и н я. До того ж через цей шлюб ви поріднилися з королівським домом Бурбонів, чи не так?