Маркіза де Сад: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Г р а ф и н я. Кажу вам, Альфонс — це я! Стіл із плоті, зрошений кров’ю. Тримісячний викидень господа бога — невидущий, із немічними рученятами й ніжками. Так, маркіз де Сад — то скривавлений викидень бога, що стає самим собою, лише коли виривається з власного «я». В таку хвилину всі довкола, — жінки, з яких він знущається, жінки, які батожать його, — вони і є Альфонс. А той, кого ви звете Альфонсом, — лише примара.

М о н т р е й. То значить на самому Альфонсові гріха немає?

Г р а ф и н я. Справді, по-вашому це зветься саме так.

А н н а (раптом зі сміхом). Дивіться-но, пані де Сен-Фон мислить так само, як твердокамінні судді з верховного суду Екса.

Р е н е (наче в нестямі). На ньому немає гріха! За ним немає вини! Він біліший від білого!

(Простягає сувій.) Графине! Порадійте й ви! Стараннями матінки, мій чоловік нарешті на волі.

Г р а ф и н я. Дивно. Шість років тому вона просила мене подбати про перегляд його справи, але майже зразу заборонила діяти. А тут сама почала піклуватися? А яке там число?

Р е н е. Число?

Г р а ф и н я. Так, яка дата на новій постанові?

Р е н е. Не знаю. Певно, від радості не звернула уваги. (Анна й пані Монтрей відсуваються назад.) Де ж тут дата?.. Як дрібно написано. Не дивно, що я перший раз не помітила. «Тисяча сімсот сімдесят восьмого року липня місяця чотирнадцятого дня»… Чотирнадцяте липня. А сьогодні ж перше вересня. То постанові вже півтора місяці… А я ціле літо сиджу в Парижі й нічого не знаю…(Суворо) Анно! Чому ти не повідомила мене одразу?

А н н а (мовчить).

Р е н е. Мамо! Що сталося? Що змусило вас півтора місяці крити від мене таку радість?

М о н т р е й (мовчить).

Р е н е. Альфонс, певно, вже дочекатися мене не може в Лакості… Але… але чому від нього за весь час жодної звістки? (Раптом із тривогою.) Я негайно їду в Лакост.

Г р а ф и н я. Не варто.

Р е н е. Як це так?

М о н т р е й. Ваша світлість!

Г р а ф и н я. Гадаю, зараз маркіз уже знову під замком. Тільки в іншій в’язниці. Ваша матінка подбала про це, перш ніж повідомити вам, що вирок переглянуто.

Р е н е. Що за дурниці! Альфонс уже на волі. Мамо, скажіть, що це дурниці!

М о н т р е й. Графиня просто жартує.

Г р а ф и н я. Пані Монтрей! Надійшов ваш день каяття! Сьогодні вам доведеться пошкодувати, що така доброчесна, просто бездоганна пані спізналася з такою, як я. Шість років тому ви захотіли скористатися з мене. Точніше, з моєї поганої слави. Та раптом передумали й відмовились від свого задуму. Я цього не забула. Я ладна вибачити спробу мене використати, але відмову — нізащо. Як мене троюдив той сплеск протиприродного милосердя! Тоді добра справа залишилися не зробленою. А сьогодні вона змушує мене знову зіграти невластиву роль. Зараз я скажу все як є. І знову через вас. Мабуть, ваші чесноти заразні.

М о н т р е й. Графине де Сен-Фон! Може, варто трохи стриматися, коли йдеться про чужі справи?

Г р а ф и н я. А чи не моя нестриманість щодо чужих справ була вам колись конче потрібна?

Р е н е. Графине, прошу, кажіть! Ви знаєте щось страшне, так?

Г р а ф и н я. Бідолашна Рене! Альфонс потрапив у лабети вашої матінки. А новий вирок верховного суду Екса — то була лише принада.

Р е н е. Що?..

Г р а ф и н я. Ви ж знаєте, які точні завжди в мене відомості, правда, Рене? Але навіть я про все дізналася докладно лише вчора. Певно, для вас не секрет, що минулого року, по смерті Альфонсової матері, пані Монтрей одразу ж звернулася до короля з проханням видати едикт про ув’язнення маркіза без суду й слідства. А знаєте, як викрили його схованку?

Р е н е. Ні, не дуже…

М о н т р е й. Може досить, пані графине?..

Г р а ф и н я. (звертаючись до пані Монтрей.) Ви посприяли, щоб справу Альфонса було переглянуто, поки едикт був іще чинний. Адже якби суд визнав маркіза не винним, його можна було б одразу ж заарештувати знову. Отож чотирнадцятого липня верховний суд Екса звільнив маркіза, але його тут же схопила королівська таємна поліція й повернула до Венсенського замку. Тільки на цей раз йому було наготовано ще темнішу, ще вогкішу, ще холоднішу камеру, звідки волі й не побачиш. Дорогою він був утік, але ви знаєте, що його знову спіймали, тож можете бути спокійні. Зять сидить за двома залізними дверми й дивиться на світ божий через ґрати з дна камінного колодязя. Тепер уже так скоро не втече.