— Кандидат на офіцерський чин, ваш кадет Біґлер, обісрався. Це не холера і не дизентерія, а звичайнісінький собі розлад шлунка. Ваш пан кандидат на офіцерський чин випив більше, ніж варто було, коньяку і наробив у штани. Але, мабуть, він обробився б і без коньяку, бо зжерти стільки трубочок з кремом, які йому надіслали з дому!… Це — дитина… В клубі, як я пам’ятаю, пив завжди лише чвертку вина. Він абстинент…
Доктор Вельфер сплюнув.
— Купував собі лінцські тістечка.
— Отже, нічого серйозного? — перепитав капітан Заґнер. — Але коли б це рознеслося…
Надпоручник Лукаш встав і сказав Заґнерові:
— Спасибі за такого командира взводу.
— Я допоміг йому підвестися на ноги, — сказав Вельфер, безнастанно усміхаючись, — хай пан командир батальйону дасть дальші розпорядження… Тобто, я відішлю кадета Біґлера в лазарет… видам посвідку, що у нього дизентерія. Тяжкий випадок дизентерії. Ізоляція… Кадета Біґлера покладуть до інфекційного барака…
— Я не сумніваюся, — продовжував Вельфер з цією ж самою непристойною усмішкою, — що так краще. Бо одна справа кадет, хворий на червінку, а інша — обкаляний кадет.
Капітан Заґнер звернувся до свого приятеля Лукаша чисто офіційним тоном:
— Пане надпоручнику, кадет Біґлер з вашої роти захворів на дизентерію і залишиться під лікарським доглядом у Будапешті.
Капітанові Заґнеру здалося, що Вельфер притамовує сміх, але, коли він на нього поглянув, «військовий доктор» мав на диво байдужий вираз обличчя.
— Отже, все в порядку, пане капітане, — відповів Вельфер спокійно, — кандидат на офіцерський… — Він махнув рукою: — При дизентерії кожен може накласти у штани.
І так сталося, що відважного кадета Біґлера відвезли у військову ізоляційну лікарню в Уй-Буда.
Його закаляні штани загубилися у вирі світової війни. Мрії про великі перемоги були замкнені в одній з лазаретних палат ізоляційних бараків.
Коли кадет Біґлер довідався, що в нього червінка, він захопився. «Поранений чи хворий — яка тут різниця. Адже це сталося за найяснішого монарха, при виконанні своїх обов’язків».
В лазареті з ним трапилася невеличка неприємність. Всі місця для хворих на червінку були зайняті, і кадета Біґлера перевели в холерний барак.
Коли кадета Біґлера викупали і всунули йому під пахву термометр, мадярський штабний лікар покрутив головою: «37°»! Найгірший симптом при холері — великий спад температури, хворий стає апатичним.
Кадет Біґлер і справді не проявляв ніякого хвилювання. Він був надзвичайно спокійним і повторював про себе, що так чи інакше, а він страждає за найяснішого цісаря.
Штабний лікар наказав всунути термометр кадетові Біґлерові у пряму кишку.
— Остання стадія холери, — вирішив штабний лікар, — ознаки скорого кінця. Крайнє ослаблення, хворий втрачає відчуття оточення, а його свідомість потьмарена. Він усміхається в передсмертних корчах.
Кадет Біґлер під час цієї маніпуляції дійсно по-мученицьки усміхався і вдавав з себе героя, коли йому запихали термометр у пряму кишку. Він навіть не поворухнувся.
— Наявні ознаки повільного вмирання, — подумав штабний лікар. — Пасивність…
Для впевненості лікар спитав мадярського санітара-унтерофіцера, чи не було у кадета Біґлера блювоти і проносу у ванні.
Діставши заперечну відповідь, він уважно поглянув на Біґлера. Коли при холері припиняється пронос і рвоти, це знову ж таки, як і попередні симптоми, ясна картина того, що для хворого настають останні години життя.
Кадет Біґлер, якого витягли з теплої ванни і зовсім голого поклали на ліжко, змерз, як собака, аж зубами видзвонював.
На тілі у нього висипала гусяча шкіра.
— Бачите, — сказав штабний лікар по-мадярському, — його морозить, ноги і руки холодні. Це кінець.
Нахилившись над кадетом Біґлером, спитав по-німецьки:
— Also wie geht’s?[49]
— S-s-se-hr gu-gu-tt[50], — задріботів кадет Біґлер, — eine D-deck-ke[51].
[49] Як почуваєте себе? (нім.).
[50] Дуже добре (нім.).
[51] Ковдру (нім.).