Українські народні казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Кожум’яка жахнувся, а дванадцять кож тільки трісь, трісь! Обернувся до них, а вони йому в пояс:

— Отак і так: прислав до тебе князь із просьбою…

А він і не дивиться й не слухає: розсердився, що через них та дванадцять кож порвав.

Вони знову давай його просити, давай його благати. Стали навколішки… Шкода! Просили-просили та й пішли, понуривши голови.

Що тут робитимеш? Сумує князь, сумує і вся старшина.

— Чи не послати нам іще молодших?

Послали молодших — нічого не вдіють і ті. Мовчить та сопе, наче не йому й кажуть. Так розібрало його за ті кожі.

Далі надумався князь і послав до нього малих дітей. Ті як прийшли, як почали просити, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум’яка не витерпів, заплакав та й каже:

— Ну, це ж уже для вас я роблю.

Пішов до князя.

— Давайте ж, — каже, — мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возів конопель!

Обмотавсь коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що, може, в ній пудів десять, та й пішов до змія.

А змій йому й каже:

— А що, Кириле? Прийшов битися чи миритися?

— Де вже миритися? Битися з тобою, з іродом проклятим!

От і почали вони битися — аж земля гуде. Що розбіжиться змій та вхопить зубами Кирила, то так кусок смоли й вирве; що розбіжиться та вхопить, то так жмуток конопель і вирве. А Кирило його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю. А змій, як вогонь, горить — так йому жарко, і поки збігає до Дніпра, щоб напитися, та вскочить у воду, щоб прохолодитися трохи, то Кожум’яка вже й обмотавсь коноплями і смолою обсмоливсь. Ото вискакує з води проклятий ірод і що розженеться проти Кожум’яки, то він його булавою луп та луп, аж луна йде. Бились-бились — аж курить, аж іскри скачуть. Розігрів Кирило змія ще лучче, як коваль леміш у горні: аж пирхає, аж захлинається проклятий, а під ним земля тільки стогне.

А по горах народ стоїть, як неживий, зціпивши руки, жде, що то буде! Коли це зміюка — бубух! Аж земля затряслась. Народ, стоячи на горах, так і сплеснув руками:

— От так Кирило! От так Кожум’яка!

А Кирило, вбивши змія, визволив князівну і віддав князеві. Князь уже не знав, як йому й дякувати. Та вже з того-то часу й почало зватися те урочище, де Кирило жив, Кожум’яками.

ІВАН — МУЖИЧИЙ СИН

Жив колись у старовину цар з царицею, у них замолоду не було дітей, а при старості родився один син; вони дуже зраділи. Ну, виріс той син, вирішили вони його оженити. А син і каже:

— Поки не дістанете мені такого коня, що жар їсть, полум’я п’є, а як біжить — на дванадцять верст земля гуде і листя на дубах осипається, — то я женитись не буду!

Цар зізвав усіх своїх богатирів, почав розпитувати:

— Може, з вас хто знає або чув: де такий кінь, що жар їсть, полум’я п’є, а як біжить, то на дванадцять верст земля гуде і листя на дубах осипається?

Усі кажуть, що ніхто й не бачив, і не чув нічого такого, і дістать не можуть.

Цар розіслав по всій землі бумаги:

— Може, хто чув або сам дістане, то нехай до мене приходить.

Потрапила одна така бумага у якусь волость, прочитали її там. Мужик приходить додому й хвалиться жінці:

— От яка у нашу волость бумага прийшла!.. Якби такий молодець найшовся, то велено йому до царя приїжджать!

А у нього був хлопець, от оцей хлопець і каже: