— А що ти, чоловіче, робиш?
— Та воду відвертаю, щоб річку перейти.
— А куди йдеш?
— Щастя шукати.
— Ну, то й ми туди. А як звешся?
— Крутивус. А ви?
— Котигорошко, Вернигора, Вернидуб. Ходім разом!
— Ходім!
Пішли. І так їм добре йти: де гора на дорозі — то Вернигора перекине; де ліс — Вернидуб виверне; де річка — Крутивус воду відверне. От зайшли вони в такий великий ліс, коли бачать — в лісі стоїть хатка. Увійшли — нікого нема. Котигорошко й каже:
— Отут ми й заночуємо.
Переночували, а на другий день Котигорошко й каже:
— Ти, Вернигоро, зоставайся дома та вари їсти, а ми втрьох підемо на полювання.
Пішли вони, а Вернигора наварив їсти та й ліг спочивати.
Коли хтось стукає в двері:
— Відчини?
— Невеликий пан, відчиниш і сам, — каже Вернигора.
Двері відчинились, та й знов хтось кричить:
— Пересади через поріг!
— Невеликий пан, перелізеш і сам.
Коли влазить дідок маленький, а борода на сажень волочиться. Як ухопив Вернигору за чуба та й почепив на гвіздок на стіну. А сам усе, що було наварене, виїв, випив, у Вернигори із спини ремінь шкіри видрав та й подався.
Вернигора крутивсь-крутивсь, якось зірвався з гвіздка, кинувся знову варити; поки товариші поприходили, уже доварює-
— А чого ти запізнився з обідом?
— Та задрімав трохи.
Наїлись та й полягали спати. На другий день устають, Котигорошко й каже:
— Ну, тепер ти, Вернидубе, зоставайся, ми підемо на полювання.
Пішли вони, а Вернидуб наварив їсти та й ліг спочивати. Аж хтось стукає в двері:
— Відчини!
— Невеликий пан, відчиниш і сам.
— Пересади через поріг!
— Невеликий пан, перелізеш і сам.