Подорож до Ельдорадо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Дозвольте, товаришу зав?

Зав застогнав так, ніби його ось-ось доконає інфаркт, а по народному — розрив серця. Але приймальника утильсировини те аж ніяк не збентежило. Він поклав папірець на стіл і обережно розгладив його запацьореними руками.

— Ось, товаришу зав, гляньте!

— О-о-о! — басовито застогнав Галасун і раптом зайшовся високим-високим фальцетом: — Прийми! Прийми, кажу тобі! Хтось пользувався, а ти мені на стіл! На служебний стіл!

Згорблений Купчик не виявив жодної ознаки переляку. Його зморшкувате лице, лице життєрадісного блазня з мандрівного цирку, корчилося в гамованій усмішці, горбатий ніс переломився надвоє. Задоволено потер руками поли заяложеної куфайчини, яку не знімав і влітку.

— Ч-ч-ч, товаришу зав, ч-ч-ч, — застережливо підніс догори вказівного пальця. — І зовсім даремно ви гробите свою нєрвну систему, яка і вам, і государству ще знадобиться, їй-богу, знадобиться! І ніхто нею не пользувався, бо це, повірте кадровому утильнику, не папірець, а папірус, себто, я хотів сказати, пергамент. Цей матеріал на такі потреби не годиться. Пацани газетки принесли, те і се, дивлюся, а там у цвілій книжечці ця штучка. Ви тільки гляньте! О! Бачите? Африка. А тут Іспанія. А ось тут, осьо-сьо — що тут, питаю вас, товаришу зав?

Галасун мовчав, лупаючи очима то на папірець, то на Купчика.

— А тут, товаришу зав, ось, недалечко від Азорських островів, — Ельдорадо! Ель-до-ра-до! Що?! Невже ніколи не чули? Та ну?! Не государство, а казка! Тьма-тьмуща золота. Ну?!

Галасун, проживши на світі білому ось уже шістдесят три роки, кінчав курси трактористів, ветфельдшерів, медбратів, пожежників, кашоварів, страхагентів, голів колгоспів, фінінспекторів, заготівельників… Боже праведний, які тільки курси не випадало йому кінчати! Але так уже вийшло, що всі вони були пришвидшені, короткочасні, і всілякі легенди лишалися поза максимально стисненими програмами. Не до легенд було. На тлі карколомної грандіозної дійсності блідли найхимерніші легенди. Тому повідомлення Купчика спершу не справило на нього враження. Точніше — роздратувало. А тут ще й пацан увірвався в кабінет без дозволу:

— Приймайте, дяді… ху… поки дотягли…

Поки спроваджували юного ентузіаста, пославшись на санітарний день, поки надійно замикалися зсередини, до Панька Федоровича почав потроху доходити принадний сенс повідомлення Семена Михайловича. А вже за півгодини Панько Федорович ніби перевтілився. Печаль — як здиміла. Зморшкувату грушу наче кинули в окріп. Щоки запашіли рум’янцем, а очі сповнилися оптимістичним блиском. Доля таки не обминула його, хоч на схилі років підкинула справу, де можна з розмахам виявити приховані від неспостережливого, байдужого ока організаторські таланти. Він ще покаже, чого вартий!

Того ж дня план експедиції визрів і оформився остаточно. Панько Федорович мав спішно пройти ще одні і тепер уже останні курси — курси судноводіїв-любителів при Київському міському комітеті ДТСААФ. Семен Михайлович взявся придбати і спорядити в дорогу підходяще судно.

2 квітня, на превеликий подив керівництва, друзів, родичів, знайомих, Галасун і Купчик разом подали заяви з проханням негайно надати їм відпустку. Посилалися на раптове погіршення стану здоров’я.

Стоянка любительських човнів біля мосту Патона — найкраща, найзручніша у Києві. Сюди легко дістатися з будь-якої частини міста. Тут додержуються хоч сякого-такого порядку, і власнику човна не доводиться потерпати за своє майно. Хоч як довго не навідувався б — і вудочки, і підсадки, і все інше рибальське причандалля будуть на місці. Якщо замки надійні.

Орієнтуючись по численних оголошеннях, якими обклеєна геть уся стоянка, Семен Михайлович натрапив на досить дешеве судно. Хазяїн (дідок-сторож з деревообробного комбінату, розташованого неподалік стоянки) правив за свого дредноута, за свого крейсера, за свого лінкора всього-на-всього двісті п’ятдесят карбованців, але з усього було видно, що віддасть і за двісті. Дідок кректав, чомусь ховав очі і безугавно торохтів, показуючи човна:

— Ось він, мій красавчик, стоїть. Ступайте, ступайте, не бійтеся, не провалиться. Ех, біда, біда… Нізащо не продавав би, так понагородили цих гребель — ні вниз, ні вгору не проб’єшся. Ех! А колись же був Дніпро… Річка! А тепер? Озерця, калабатини. А човен — хоч куди! Можете колупати де завгодно — колупайте, колупайте, ніде не прогнило. Сам п’ять років плавав, і ви плавати будете хоч і цілих десять на здоров’ячко собі. Хоч угору, хоч униз, хоч до самого Херсона, хоч до Прип’яті. От тільки греблі кляті, не пускають через них. І нам горе, і рибі — невдоб’я. Крутись під Києвом — оце і все тобі кругосвітнє плавання. А нащот качества — не сумлівайтесь. Сам будував, оцими ось руками. Кіль дубовий, низ еловий, верх сосновий. Дошки в трансформаторному маслі купав тиждень — не згниють і на дні морському. Ех, біда, біда, такий човен — і, щитай, задаром віддаю. От колись човни були в ціні, а тепер — задаром віддаю. Бери, чоловіче, добрим словом згадуватимеш… Що, що? Аякже! Можна і вдвох у будочці переспати — із законною чи ким там. Це діло хазяйське. Воно якби я молодший, то, може, б і не продавав, а так задаром віддаю… Що, що? Мотор? Про мотор і не питай, чоловіче добрий, і не сумлівайся. Мотор — Л-6. Мотор — звєрь! Заводиться, правда, не з ходу. Сновне — завести. А як розкочегариться, то й не спиниш. Тах-тах-тах, тах-тах-тах… Тихесенько та надійнесенько. Це тобі не оті гаркуни підвісні. Одне слово, стаціонарний! Хочеш — вір, хочеш — ні, а я раз у Вишеньках без бельзину зостався, долив керосину — тягне. Бачу — і керосин кінчається. Долив би води, та вже й Київ, нема надобності. Сновне — завести, розігріть, а далі чим хочеш заправляй, хоч і водою — тягне! Сказано — звєрь!

Зовні човен не справляв особливого враження. Дуже вже він скидався на звичайнісіньке корито у збільшеному вигляді. Але Купчика привабила саме ця простота, сказати б, надійність, та ще мотор. Мушу зазначити, що балакучий дідусь тут ненабагато переборщив. Мотор Л-6 — справді найнадійніший, найневибагливішии з усіх моторів, які тільки можна зустріти на Дніпрі і всіх річках світу. Та й Купчик уже був начуваний про Л-6. Так що швидко сторгувалися, зійшлися на двох сотнях та й вдарили по руках.

Купчик під полою присвітив кишеньковим китайським ліхтариком, ще раз звірився з компасом і стиха мовив:

— Так і тримайте, товаришу зав. Нам би тільки в екстериторіальні води, а там — шукай вітра в полі…

Ніч стояла тиха, над водою клубочився густий туман. Мотор торохкотить собі потихеньку, жодного перебою не дає.

Кінчався Дніпро-Бузький лиман. Ще миля, дві — і відкрите море! Чорне море! Як-то покаже себе човен там? Зараз тільки похитується та поскрипує. Але і море, певно, йому не страшне, бо в плавнях аргонавти поприв’язували міцно до бортів цупкі — удвох не обнімеш — в’язки сухого очерету. Ніяка хвиля не перекине.

Та, власне, не про те думали Галасун з Купчиком, Досі все йшло точно за планом. З Києва до Херсона дісталися разом з човном на баржі — виручив давній приятель Панька Федоровича, капітан самохідки. У Херсоні на товкучці аргонавти остаточно завершили екіпіровку. Придбали два матроські тільники. Галасун обміняв капелюха на поношений моряцький кашкет з вилинялим чорним околишем і надраєним до блиску мідним крабом. Він перейшов також з сигарет «Шипка» на люльку, запасся тютюном «Моряк» (62 коп. пачка). Було придбано також цейсівський бінокль зразка 1908 року, правий окуляр якого наближував предмети, а лівий — віддаляв.

У понизов’ї, в дніпровських плавнях люду влітку вештається чимало — ніхто на них не звернув уваги. Лиман ось-ось кінчиться. Тільки б на виході в море не злапали…

Під ранок Купчик змінив зава біля стернового колеса. Галасун приліг у будці на матрац, набитий духмяною луговою травою. Не спалося, не дрімалося. Крутився, перевертався з боку на бік, позирав у віконця. Та, зрештою, чутка дрімота таки скувала стомлене тіло. І саме цієї миті у дверцятах кабіни показалася розпатлана голова Купчика.

— Товаришу зав! Товаришу зав! — перелякано зашипів. — Чуєте? Кит! У нас, у кільватері, кит!

Галасун не міг нічого втямити.

— Що?.. Хіба ми вже в Атлантиці?

— Та ні. За моїми підрахунками, вийшли в море. Кит, кажу… Коли б не перевернув.

Панько Федорович з переляку підскочив, стукнувся тім’ям об низьку стелю, чортихнувся і рачки виліз із кабіни.

Світало. Величезна морська істота кружляла навколо човна. То обжене, то відстане. То підпірне під човен і довго не показується. У Галасуна серце зайшлося, а потім застукало втричі швидше, ніж мотор Л-6. Купчик метелявся з борту на борт, потім виліз на будку і почав відв’язувати рятівні круги.