Подорож до Ельдорадо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тоді я стану смертним. Звичайним смертним, — спокійно закінчив Тау. — Не бачу в цьому нічого анормального. Я прожив майже три періоди — всього 209 років. Чи не досить?

— Але ж у вас така чарівна дружина, така цікава робота!

— Якщо Міс-і-Сіпі не вичерпала зацікавлення до життя, вона житиме. Житиме, скільки їй заманеться. А щодо роботи, то я не поділяю вашої думки, докторе. Я вже давно втратив справжній потяг до неї. Кому вона потрібна? Ми збираємося в своєму клубі, ведемо безконечні дискусії, розігруємо на макетах і моделях найкарколомніші виходи у Всесвіт, ми пишемо глибокомудрі дослідження, складаємо найдетальніші інструкції… А для кого? Для чого?

— Але ж не виключена можливість легалізації! Тоді все знадобиться.

— Мені набридло чекати. Я вже сорок п’ять років чекаю. Сорок п’ять років тому, докторе, як знаєте, я повернувся з останньої експедиції. Сорок п’ять років пустопорожнього теоретизування, дискусій і експериментів. А в потойбічному світі сміливці тим часом виходять іноді на орбіту в таких консервних бляшанках, що хочеться завити з досади. З мене досить! Я вичерпався. І я, зрештою, маю право розпорядитися собою за власним розсудом.

— Добродію Тау, після регенерації ви змогли б спеціалізуватися в іншій галузі. Ну, скажімо, біологія. Ви ж знаєте, які цікаві експерименти ведуться зараз в Біоцентрі під керівництвом доктора Гена… Біокартотека всього населення Ельдорадо! Хіба це не грандіозно? Та, зрештою, не тільки біологія… І в хіміків, і матеріалознавців, і в Інформаційному центрі — гори проблем. Їй-право, знайдеться для вас цікава робота, і вистачить її ще не на один період!

Тау заперечливо похитав посивілою головою і важко зітхнув:

— Ви не були в космосі, докторе. Вам важко зрозуміти мене. Мені потрібен простір, реальні, а не уявні випробування. У мене, признаюсь щиро, викликають відразу всі наші центри, увесь наш океанаріум. Я ніколи не цікавився особливо соціологією, докторе, але мені здається: нашому суспільству загрожує небезпека. Ізоляція рано чи пізно дасться взнаки. Але я не хотів би, щоб моє рішення стурбувало співвітчизників. Хоча хтозна… Надто ми захопилися самозбереженням. Я не поділяю поглядів Семирозума. І взагалі, мені набридли всі ці безплідні дискусії, докторе. Мені потрібна робота. Робота в космосі, сповнена відкриттів і небезпек. Я хочу бодай спробувати відшукати ті планети, де отаборилися наші… І, до речі, мій перший син десь там, там, докторе, — Тау натис кнопку на пульті керування. Склепіння обсерваторії розсунулося, а хобот надпотужного телескопа націлився в небо. — Незважаючи на всі пристосування й удосконалення, докторе, видимість набагато гірша, ніж тоді, коли ми мали можливість вести спостереження із замаскованих штучних супутників. Та все ж гляньте, гляньте в цю безодню, сповнену мільярдів світів, і, може, ви зрозумієте мене. Мені набридло критися, зариватися глибше і глибше, під землю, під океан… Як кроти…

Доктор Синапс з чемності припав оком до окуляра телескопа. Астрономія його ніколи не цікавила. Він байдуже ковзав зором по галактиках, зірках, туманностях, а сам душею і думками залишався тут, на Ельдорадо, в обсерваторії космонавта Тау. Коли йому здалося, що вже віддав належне гостинності господаря, відхилився від об’єктива.

— Мені щойно спало на думку… Добродію Тау, адже ми можемо при регенерації вилучити з вашого мозку всю… ну, космічну інформацію. І тоді вас ніщо не турбуватиме. Щоправда, ми ще не оволоділи мистецтвом точно спрямованого вилучення інформації, і, можливо, втратите ще дещо. У всякому разі, ви в четвертому періоді могли б почати жити цілком заново. Га?

— Даруйте, докторе. Нісенітниці! Я зважував цей варіант. Я всі три періоди спеціалізувався на космонавтиці. Позбавити мене накопиченої інформації — значить, позбавити всього. То буду не я, то буде зовсім нова людина. Вісімнадцятирічний юнак з пусткою під черепом! Чи не доцільніше Міс-і-Сіпі народити ще одного ельдорадця? Згодьтеся, і доцільніше, і приємніше, якби ми мали на те право. Стривайте, стривайте, дайте закінчити. Знаю, ви хочете мені заперечити. Для спокою ельдорадців варто піти і на такий експеримент. Чи не так? Не так! І потім — не хочу я робити дурниць з будь-якою найблагороднішою метою… Дурниці залишаються дурницями! Так от, докторе, я аж ніяк не схильний до демонстраційних ухвал, я не хочу тиснути на громадську думку. Я не робив і не зроблю ніяких заяв по телебаченню і не видам сенсаційної брошури. Але я також не збираюся міняти і свою думку.

Доктор Синапс зрозумів: його присутність обтяжує господаря. У вітальні на нього чекала Міс-і-Сіпі, але йому хотілося побути на самоті.

— Добродійко Міс-і-Сіпі, мені й тепер відомо не більше, ніж вам. Ваш чоловік попросив залишити нас тільки тому, що не хотів зайвий раз ятрити вам серце. Боюся: він не змінить своєї думки. А залишилося якихось два-три місяці. Потім буде пізно.

— Я вимагатиму скликання позачергового засідання Ради, докторе, — рішуче заявила господиня. — Може, комусь здається, що тут відіграють роль переважно особисті мотиви. Що ж, хай і так.

А тим часом доктор біології Ген дрімав на білому синтетичному лежаку. Лікарі настійно радили йому перепочити. Довелося підкоритися. У Сольфи також знайшовся вільний від занять в експериментальній консерваторії час. От і вирушили разом з п’ятирічною донькою до бухти Дельфінів.

Ген лежав долілиць, поклавши голову на схрещені руки. До його слуху долинали сміх і вигуки малечі, що бавилася у воді, приглушені, трохи ліниві, — сонце і вода напрочуд гарно розмагнічують, розслабляють людину, — розмови дорослих. А вони здебільше точилися навколо повідомлення про двох сміливців із Києва і про рішення космонавта Тау.

Свіжий вітерець з океану ніжив, лоскотав тіло. Доктор Ген дрімав, але настирливі думки не полишали його. Те, що підсвідомо турбувало вже не перший день, вчора якось раптово оформилося в нав’язливу ідею… Чи не Тау тому причина?

Думками Ген був у своїй лабораторії біокопій при Біоцентрі. Він блукав коридорами, заходив то в той кабінет, то в інший і вперто повертався до круглого залу, де на підвищенні тьмяно поблискує в сутінках прозорий продовгуватий контейнер. Біля контейнера снують чергові лаборанти, біологи, хіміки, психологи, лікарі, що спеціалізуються в галузі оживлення… Кого там тільки нема! А в контейнері лежить, легенько погойдуючись у біоплазмі, він. Уже майже він — доктор Ген…

Він рвучко відштовхнувся руками від лежака і сів. Провів долонею по очах, помацки відшукав захисні окуляри. Сольфа стояла по коліна у воді і не спускала очей з доньки. Його Сольфа, як і він, середня на зріст. Очевидно, було б ризиковано назвати її стрункою. Але жодна лінія її тіла не промовляла про переобтяженість, зайвину. А округле лице і коротка зачіска доповнювали гармонію непоказної, сумирної краси. Сольфа, усміхаючись, щось кричала доньці, склавши долоні рупором. Донька, певно, нічого не чула. Ще б пак! Вперше в житті катається на дельфіні. Дельфіни-пляшконоси не покидають акваторію пляжу. Одні розважають публіку своїми вибриками, стрибками, інші катають дітей і підлітків. А всі разом пильно стежать за тим, що відбувається на воді і під водою. На цьому пляжі після трагічного випадку з Ізоль-Голом не було потерпілих.

Доктор Ген опустився горілиць на лежак, заплющив очі.

…Нісенітниці! Дурниці! Чого б це він мав відмовлятися від життя? Він живе з Сольфою ось уже другий період і ще житиме стільки ж і стільки ж… І вічно житиме! Хіба може набриднути йому Сольфа, робота? Зараз він молодий, потім постаріє. Потім знову буде молодий» і Сольфа — теж. А якщо йому набридне Сольфа? Безглуздя! І як тільки він може про таке подумати? А втім… І він, і вона можуть побратися вдруге. Гаразд, хай так. А той другий Ген, його копія? Зараз завершальний етап, за три тижні він самостійно вдихне повітря, розплющить очі і встане. «Де моя Сольфа, де моя донька? — запитає він. — Вони ваші, докторе Ген? Помиляєтеся. Вони мої».

Тіло доктора вкрилося холодним потом. Він сів, а потім підвівся, побрів берегом туди, де було менше людей.

…Ну що ж, тебе попереджали. Тебе застерігав доктор Синапс. Ти не зважив ні на чию думку. Тобі хотілося будь-що закінчити дослід. Але ж так кортіло зробили приємність бідолашній дружині Ізоль-Гола… Скільки це вона мучиться? Скоро тридцять три роки. І, як завжди, хотілося все перевірити на собі. Самому пересвідчитися, чи точно відповідає копія оригіналу. Тепер пізно відступати. Розплачуйся за свою легковажність! Як ти будеш жити з двійником? Як? Може, сформуєш для нього Сольфу-копію? Жити, знаючи, що є ще один ти і ще одна Сольфа?

Сольфу не на жарт стривожив вигляд чоловіка, коли той повернувся за півгодини під дашок. Очі запали, на обличчі — тремтлива тінь тривоги.

— Любий, невже ти не можеш ні на хвилинку забути про роботу, — вона лагідно провела долонею по його шорсткій щоці. Ген пригнічено мовчав. — Я хотіла тобі сказати… Ми одержали з ІЦ запис нової і досить цікавої симфонії з потойбічного світу. Чи нема в тебе бажання послухати? Ти останнім часом зовсім не слухаєш музики.

— А ти не можеш не думати про свою роботу хоча б тут? — сумовито усміхнувся Ген.

— Моя робота… Що не кажи, це тільки приємність. А може, підемо на змагання? Тут же зовсім недалеко. Ти б міг виступити і сам. Торік у тебе, пригадуєш, непогано вийшло?

Він поклав руки на її плечі, довго вдивлявся в її обличчя і потому стиха мовив:

— От що, Сольфо, я мушу відлучитися. Я забув дати колегам одне дуже важливе розпорядження.

— Але ж при тобі радіотелефон. Розпорядися.