Подорож до Ельдорадо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ген заплющив очі. Він не любив цього кольору, цієї глибини і її володарів — істот з білою безбарвною масою, з пукатими телескопічними очима, малорухливих, жадібних. Майже не рухаються, чекають, доки здобич сама не наразиться на їхні роти-пастки чи поки згори не опустяться чиїсь недоїдки…

Вагончик спинився — ніби в подушку тицьнувся тупим носом. Ген зійшов на платформу, що утворювала водночас і невеличку площу. Склепіння над нею яскраво підсвічувалося, і його різноколірні плитки зблискували, сяяли, аби розвіяти у подорожнього неприємне враження від останньої ділянки підводного шляху. Якщо уважніше придивитися до склепіння, то виявиться, що безсистемно, на перший погляд, розкидані різноколірні плитки — квадрати, прямокутники, трикутники — утворюють символічні силуети дивовижних птахів, риб, різних земних і підводних істот, а посередині — людина із жезлом у правій руці. Ні, вона не погрожує тим жезлом, а ніби диригує гармонійним царством живого. По кутках склепіння різноколірні плитки утворювали хитромудрі кетяги нуклеїнових кислот — носіїв спадковості.

Ген штовхнув скляні двері, над якими світилося яскраве табло з написом «Біоцентр». Він не зупинявся, стрічаючи знайомих чергових, відповідав їм легким кивом.

Чим ближче експериментальна лабораторія біокопій, тим безлюдніше, тим тихіше. М’які синтетичні доріжки геть глушили кроки, надійна ізоляція не пропускала сюди жодного стороннього звуку. Доктор відчинив двері операторської. За пультом керування сидів юний оператор. Він здивовано здвигнув бровами:

— Ви так швидко з відпустки, док?

— Ні, мені треба було навідатися додому. От і надумав заглянути до вас. Завтра вранці знову подамся до моря. Чудова там погода. До речі, як це ви умудрилися пропустити змагання? Якщо мене не зраджує пам’ять, ви чудово плаваєте…

— Так, непогано, та моя зміна, — він зиркнув на електронний годинник, — закінчиться тільки за півтори години.

— Шкода… Але я можу вас виручити. Мені все одно нічого робити, посиджу тут, а ви ще встигнете дістатися на узбережжя.

Оператор пом’явся для годиться, але з усього було видно, що пропозиція доктора припала йому до душі. За п’ять хвилин вони розпрощалися.

Ген уважно переглянув щоденник чергового, ковзнув поглядом по приладах. Він зайшов на хвилину в антисептичну кабіну, а звідти спустився в зал. Обережно пробираючись крізь густе плетиво кабелів, труб, приладів, Ген відчував, як колотить в грудях його серце. Ось і контейнер. По східцях піднявся вгору, присів на складаний стілець і заплющив на хвильку очі, намагаючись заспокоїтися. Нічого не виходило. Перед його внутрішнім зором вперто світилося обличчя цієї жінки. Останнім часом вона мало не щодня навідувалася сюди, з нетерпінням чекала закінчення експерименту. Їй так хотілося чимскоріш побачити свого Ізоль-Гола цілим, справжнім! Ну, що ж, я теж хотів…

Перед Геном у розчині з постійною температурою лежав, підтримуваний м’якою поліетиленовою плівкою, його двійник, його копія. Майже копія… Раніше тіла майже не видно було через усіляке начиння. Тепер на ньому лишилося зовсім небагато давачів, та на голові тьмяно поблискував шолом, від якого тяглося пасмо дротів. Через них з матриці надходила остання інформація оригіналу. У пам’яті сплив той день, коли атоми і молекули безформної білкової маси ледь помітно згруповувалися в контейнері і вже можна було помітити контури майбутньої людини. День у день ті контури ставали чіткіші, визначеніші. Ох, як тягнувся тоді час! І він вперше проковтнув космопігулку. А потім — іще й іще… Тоді Ген ні на хвилину не залишав Біоцентр. Треба було додавати точні дози формуючої маси, перевіряти параметри і життєдіяльність кожного органу. Безумовно, без численних колег, без обчислювальної техніки годі було б сподіватися встежити за архіскладним та ще ж і в сто крат прискореним формуванням організму. Та, зрештою, настав день, коли тіло копії досягло розрахованих параметрів і нічим, анічим не відрізнялося від моделі. Але то було тільки тіло — доросле дитя, дорослий новонароджений… Зараз його мозок сприймає останні порції досвіду Гена.

Ген глянув на густо заросле чорним волоссям обличчя, на блідо-рожевий тулуб копії і мимоволі зупинив погляд на родимці біля лівого соска… Точнісінько така, як у нього. Зараз він спить, а через два-три тижні прокинеться, і тоді нічим, анічим не відрізнятиметься від нього. Не знатиме тільки, що провів останній час з дружиною і донькою на Південному пляжі. Він прокинеться і запитає: «Як себе почуваєте, док?» Але ж він може поставити питання по-іншому: «Як вам почувається, моя шановна копія?» А чого ж? У нього на таке запитання буде не менше підстав, ніж у тебе. Аж ніяк не менше. І коли ти спробуєш йому довести, що це він — копія, може не повірити. І теж небезпідставно. А якщо повірить, якщо йому довести, якщо закликати на допомогу свідків? Тоді він може сказати: «То кому ж із нас, док, в ім’я науки, в ім’я експерименту, належить піти в небуття? Чи, може, вас влаштовує моє існування?» Поки що копія — ще не він, як дитя в утробі матері — ще не людина, ще не усвідомлює себе. А потім? Потім буде пізно, добродію док!

Груди двійника через рівні проміжки часу піднімалися і опускалися, було видно, як на скроні пульсує синя жилка. Ген ще раз глянув на нього і спустився вниз.

Він довго ходив по операторській. Скоро мав прийти на зміну черговий оператор. Величезним зусиллям волі доктор примусив себе сісти до пульта. Хтось рипнув дверима. Ген обернувся — вона! Тої ж миті сухо клацнув тумблер — стрілка гойднулася і сповзла до нуля. Подача кисню в контейнер припинилася.

Ген обхопиш голову руками. Його плечі здригалися.

Доктор Ген плакав.

3. КАЦО СПОВІДАЄТЬСЯ

І ЗНОВУ ВИРУЧАЄ АРГОНАВТІВ

Подув свіжий ходовий вітер. Аргонавти надумали економити пальне. Юнга Купчик встромив у дві скаби, міцно прикріплені до будки гвинтами М-8, товсту дровиняку, розправив дві планки, що утворили разом з дровинякою чималий трикутник, заповнений дебелою байковою ковдрою. Вітер напнув її туго, і човен не вельми швидко, але впевнено посунув у південно-західному напрямку, точно додержуючись лінії морського сполучення Стамбул — Гібралтар. Юнга деякий час тримав у руках кінець вірьовки від лівого нижнього кута вітрила, а потім зметикував: її можна прив’язати до стерна.

На ящику, яким накрили мотор, з’явилися дві бляшанки «Сніданку туриста», сухарі, гарячий чай.

Настрій у Купчика був пречудовий. Панько Федорович теж уминав сніданок за обидві щоки. Якби хто побачив аргонавтів у цю хвилину, не міг би не замилуватися їхнім хвацьким виглядом. Моряцький кашкет Галасуна збитий набакир, тільник туго облягає фігуру, особливо — живіт. Обличчя засмагло. На Купчику тільник теліпався мішком, зате замусолений шевйотовий картузик синього кольору, зсунутий на гачкуватий ніс, надавав йому вигляду справжнього морячка. Ні, він скоріше скидався на грека-контрабандиста з відомого вірша Багрицького. Як там сказано? «Эх, Черное море, вор на воре…» Море, щоправда, додержуймось документальної точності, було вже не Чорне, а Егейське.

Та коли пильніше придивитися до нашої екстравагантної парочки, не можна не помітити на чолі Панька Федоровича тіні занепокоєності, стурбованості.

Справа, звісно, не в погоді. Погода з усіх сил вибивається, сприяючи сміливцям. І не за штаньми побивається Панько Федорович. Біс із ними, хан гниють на дні Чорного моря. Не нові були, і в трусах тепло. І навіть молодший ніби. Та й на кормі без штанів прилаштовуватися легше. А пояс залишився, підтримує живіт. І в Чорному морі, і в Босфорі та Дарданеллах, і ось тепер Галасуна не полишають думки про Кацо. Тоді, в Дніпровському лимані, він з переляку поспіхом, без належної і ґрунтовної перевірки взяв його в команду. З обов’язками штурмана Кацо справляється чудово. І все ж його присутність поставила перед Галасуном ряд складних проблем. По-перше, він довго не знав, як звертатися до дельфіна. Взагалі до підлеглих Панько Федорович завжди звертався на «ти». Однак важко було занести Кацо в графу підлеглих. Он метеляє хвостом поперед човна, а захоче — метельне чи до турецького, чи до грецького берега. І що вдієш? Солі йому на хвоста насиплеш? Але ж і на «ви» не годиться. Хоч який кмітливий, а все ж тварюка, не людина. Тим паче — не начальник. Зрештою, біс з ним, можна було б і на «ви», але тоді, звичайно, упаде його, Галасунів, авторитет в очах Купчика. Десь при вході в Босфор Панько Федорович все ж зважився і перестав плутатися язиком поміж «ви» і «ти», твердо перейшов на «ти». Дельфін не надав цьому ніякого значення. Здавалося б, і всім проблемам кінець. Та Галасун звик працювати з кадрами ґрунтовно, спираючись на точні анкетні дані. Туманні теревені Купчика про здібності дельфінів не влаштовували його. Останньої ночі він не міг заснути. У голову закралося тривожне припущення. А що, коли цей Кацо — ніякий не Кацо і взагалі не дельфін, а може й дельфін, тільки підкуплений іноземною розвідкою? Га? Вдає, ніби сам веде їх до Ельдорадо, а тим часом мотає на вус їхній курс. Ех, керівного б товариша та порадитися. Але ж де візьмеш в Егейському морі керівного? Довго марудився Галасун після сніданку. Врешті-решт, таки не втерпів, довелося звернутися за порадою до підлеглого.

— Слухай, Семйон… Тіко ж ти нікому-нікому! Як гадаєш?.. Цей Кацо не підведе нас під монастир? — і виклав свої підозри, припущення.

Купчик не на жарт перепудився. Він раптом пригадав ще одну подробицю з розповідей своєї доньки… І ВПС, і ВМС Сполучених Штатів ведуть посилені експерименти з дельфінами! Галасун аж пополотнів.

— Чого ж ти раніше мовчав? Сім мішків вовни натовк, а таке забув!

Купчик почав виправдовуватись, аполітично послався на старечий склероз.

Треба було негайно вживати якихось заходів.

— Хай зараз же заповнить анкету! Раціо? Раціо! — вирячився Галасун і поліз навкарачки в будку.

В портфелі у нього були, — прихопив про всяк випадок, — бланки анкет і автобіографій. Подав Купчику і його фотоапарат — «Зоркий-3С». Особиста справа без фотокартки нічого не варта.

— М-да… — розгублено мимрив Купчик, — діла… Товаришу капітан, фото я зроблю, а як же він заповнить анкету? Хоч і тямущий, та все ж неписьменний.