MoreKnig.org

«Аристократ» із Вапнярки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Чорногуз Олег



Шрифт:

Володіння майстерністю дотепного писання — високе мистецтво, бо це талант рідкісний. Те, що для більшості гумористів здається вершиною творчої досконалості, для романіста-сатирика лише передумова успішної роботи; він повинен бути підготовлений до цього письма так, як підготовлений марафонець до бігу: долаючи величезну відстань, він не матиме можливості думати про техніку бігу — вона має бути такою ж природною, як дихання.

Розгорнути помічений у житті комічний конфлікт у широкі картини, відтворити дійсність під критичним кутом зору — завдання непосильне навіть романісту-епікові, якщо йому бракує природного таланту гумориста; так само воно непосильне й талановитому гумористові, у котрого немає хисту епічного осмислення доби. Саме тому поява на літературній ниві сатиричного роману не може розцінюватися інакше, як подія у літературі, що засвідчує вихід веселого жанру на найвищі творчі орбіти, значне розширення поля художнього відтворення життєвих явищ на принципах соціально-естетичного заперечення, що завжди було й донині залишається панівною формою творчого пафосу сатири.

Поява роману давно назрівала в нашій сатирично-гумористичній прозі. Протягом останніх десяти-п'ятнадцяти років у ній повільно, але неухильно наростали передумови нового якісного піднесення. Маю на увазі передовсім прихід у літературу талановитих письменників, які, почавши з гуморесок, незабаром відчули обмеженість малої форми. Такі повісті, як «Декамерон Самуїла Окса» і «Багато, багато, багато золота…» М. Білкуна, «Подорож до Ельдорадо», «Катастрофа в раю» та «Великий реформатор із Малих Криничок» В. Лігостова, «Між нами кажучи» і особливо «По знайомству» О. Чорногуза, уже були сприйняті критикою як передвістя майбутнього сатиричного роману.

І читач, нарешті, отримав цей твір — «Аристократа» із Вапнярки». Нині видається найбільш актуальним пильний критичний погляд на самого героя роману, типа безперечно неповторного в нашій літературі і, головне, такого, що дає вагомий привід для роздумів про деякі вельми болючі проблеми громадського життя.

Відсутність напруженого динамізму в розвитку подій у «Аристократі», періодичне сповільнення автором дії (ніби навмисне, ніби для зосередження героя перед розв'язанням чергової проблеми), очевидно, і були запрограмовані автором як своєрідне попередження читача, що смисл письменницького задумку не у відтворенні карколомних пригод Євграфа Сідалка, а в розкритті внутрішнього комізму його характеру, змалюванні комічної суперечності між уявним аристократизмом новоявленого «графа Сідалковського» і його істинною нікчемністю, між життєвими «цінностями» міщанина і незмірними багатствами духовно насиченого життя. Таке творче завдання не можна було успішно здійснити, узявши за зразок романи-огляди, що давили можливість розгортати сюжет, так би мовити, у ширину, нанизуючи картину за картиною, по ходу подорожувань героя. Традиційну мандрівку О. Чорногуз замінив звичайнісіньким переїздом Євграфа з Вапнярки до Києва, де новітній д'Артаньян і мав здобувати собі місце під сонцем, щоправда, на відміну від свого прославленого попередника, фехтуючи не шпагою, а язиком.

Для розкриття характеру Сідалковського О. Чорногузові не потрібні були неосяжні простори подорожнього ревю: вони не могли забезпечити цьому «синові епохи і рожевих ілюзій», як називав себе Євграф, міцного укріпленого плацдарму для реалізації плану підкорення столиці. Минули часи рукопашних боїв і смертельних поєдинків честі, в яких здобувалося щасливе майбутнє лицаря і прихильність усемогутнього повелителя. Настала епоха рівних можливостей, коли не благоволінням чиєїсь світлості здобувається життєве благо і загальне визнання, а тільки завдяки власному талантові й любові до праці. За таких обставин прорватися на столичне осоння д'Артаньянові можуть допомогти лише гострі лікті; адже особливих талантів у нього не виявилося, думки про працю у нього викликали стійкий приступ алергії, а шпаги нині, як відомо, пускають у хід лише представники спортивних товариств. Сідалковський вибирає собі за плацдарм «Фіндіпош», у якому побачив, що, вивчаючи попит на шапки, з допомогою гарного почерку й розумних пропозицій можна перетворювати рожеві ілюзії у реальні червінці. На цьому, здавалося б, украй обмеженому життєвому «п'ятачку» О. Чорногузові вдалося розгорнути характер героя з тою художньою переконливістю, що дає змогу говорити про Сідалковського як про винятково оригінального типа, народженого художньою уявою письменника на основі глибокого аналізу сучасних суспільних процесів.

Сідалковський — не тільки узагальнений образ сучасного міщанина, це сатирично типізоване явище, в якому викрито цілком певний різновид новітнього міщанства, зі своєю соціальною біографією і філософією. Історія Євграфа Сідалка — по суті, історія моральної загибелі людської особистості. Так само, як доточений Євграфом маленький хвостик із шести літер зробив його чужаком власного роду, так і відступництво від здорових основ народного буття, відмова від реальної свободи на догоду міщанському Молохові перетворили Сідалка на безвольного раба нікчемних пристрастей.

Герой роману О. Чорногуза не якесь чудовисько із закривавленими іклами і налитими злобою очима. Навпаки, це надзвичайно симпатичний зовні хлопець, не позбавлений організаторських здібностей, бистрий розумом, дотепний. З таких молодиків часом виходять талановиті агенти Держстраху і вдатні продавці лотерейних квитків. Що це справді так, видно і з досвіду Сідалковського в перший період його київської біографії, коли матуся Карапет узялася за трудове виховання юного приймака, зрозумівши, мабуть, що їй вигідніше відгодовувати кабана, ніж утримувати дармоїда. Сідалковський, як відомо, виправдав її сподівання, хоча лаври генія «Спортлото» його аж ніяк не задовольняли — це не клеїлося з його поняттями про істинний аристократизм. Адже неписані закони сідалковщини не дозволяють бабратися у побутовому дріб'язку, потрібен розмах і престиж. Син простої селянки з чесної трудової сім'ї, він нічого не взяв у свій моральний досвід із життя народу. В ньому ніби дрімала бацила перекотиполя, що раптом збудилася у період зрілості і понесла його за вітром, і він тільки встигав, коли не лінувався, ледь-ледь скеровувати це безупинне гасання з місця на місце, далі й далі, згори вниз. Вапнярка не викликає у нього анінайменшого душевного поруху. Він її зневажає так само, як і тисячі інших селищ і містечок. На його думку, на такому грунті не може прорости жоден з його численних талантів. Рідне село не торкнулося єства Євграфа святістю і живлющою силою хліборобської праці, щирістю, безпосередністю людських стосунків, а головне — відчуттям народного коріння. Маючи перед очима світ у всіх барвах веселки, він зауважив тільки одну сіру барву, яка для нього була, мабуть, символом похмурого осіннього дня. Ступаючи по землі, сповненій буйного зела і співучого птаства, він тільки пам'ятав розгрузлий чорнозем сільської вулиці, де в пору затяжних дощів неможливо «прошвирнутися» у заморських штиблетах. Може, саме від цієї сліпоти і глухоти в ньому загніздилися емоціональна тупість і душевна черствість, якими він часом нагадує добре сконструйованого робота, здатного розв'язувати досить складні розумові завдання і, певна річ, безпомічного вирішити з гідною людини делікатністю найпростішу житейську проблему.

Від письменника негоже вимагати, аби в його творі біографія героя була викладена з вичерпністю найдосконаліших анкет. Кажуть, що літератор лише повинен усе знати про свого героя, але не обов'язково те переповідати до останнього факту. Істина ця видається незаперечною. Проте чи не занадто ми узагальнюємо її? Ці сумніви не можуть не виникнути, коли спробувати простежити шлях формування характеру Сідалковського. До цього нас спонукає природне прагнення вникнути в життєву лабораторію характеру сучасного міщанина, пізнати витоки його соціальної і моральної ущербності. Адже в тому, що цей тип узято з життя, немає жодного сумніву. Сідалковськими часом поповнюються не тільки такі напівфантастичні установи, як «Фіндіпош», а й реальні заклади — від дрібнесеньких майстерень ремонту телевізорів чи годинників і до заводів-гігантів. І в міщанське болото скочуються, ясна річ, не тільки з чисто вимитих столичних асфальтів, а дехто й несе з собою добре відчутний запах недорогої їхнім серцям «глибинки», як грязюку на підборах черевиків.

В обох частинах роману, на жаль, не розкрито передісторії нинішнього Сідалковського, і це певною мірою знижує художньо-дослідницький потенціал твору. Забавні екскурси в минуле Євграфа — то лише виразні штрихи до характеру героя, а не осмислення витоків його приватновласницької, міщанської свідомості. А тут автор мав змогу пильніше придивитися до тих джерел, з яких попивають отруйний трунок сідалковські задовго до того, як покидати напризволяще одиноких старих матерів. Таке розширення художньо-дослідницького плацдарму романіста щодо відкритого ним типу мало б значний сенс. Бо ж питання про те, як у працьовитої селянської жінки виросло отаке ледащо, як Євграф, аж ніяк не риторичне.

Дослідження сучасних психологів показують, що моральна спрямованість особистості закладається ще в дитячому й підлітковому віці. Замислюючись над цим, до кінця не зрозумілим явищем, В. Сухомлинський вбачав «коріння аморальної поведінки людей, які не знають, що таке експлуатація людини людиною, в емоціональному і моральному невігластві, що поєднується із загальною убогістю духовного світу». Як педагог, він цікавився передусім витоками аморальності на шляхах можливих виховних прорахунків і щодо цього мав безперечну рацію. Однак поза сумнівами й те, що знання етичних принципів і понять — необхідна, але недостатня умова морального розвитку. Можна чудово знати моральні вимоги, а в житті ними не керуватися, чинити так, як підказують егоїстичні інтереси.

Ось тут ми й приходимо до думки про лицемірство як конче необхідну якість сучасного міщанина. Справді, кому хочеться виказувати на людях власну ницість? І тому доводиться маскуватися, видаючи себе за свідомого, високоморального громадянина: так безпечніше і, звичайно, вигідніше. Лицемірство — одна з найхарактерніших рис Сідалковського. Він лицемірить на кожному кроці перед тими, від кого залежить його майбутнє, перед дівчатами, які цікавлять його лише як сексхарч, зрештою, лицемірить перед рідною матір'ю, живлячи її надії побачити сина «великою людиною»: «Без брехні, як йому завжди здавалося, він просто не міг існувати на світі. Сідалковський страшенно полюбляв видавати себе не за того, ким був насправді, а за того, ким у тому чи іншому випадку його сприймали оточуючі, підганяючи під свій уявний стандарт». Він недаремно називає себе «жертвою стандарту», хоча міг би й точніше сказати: «жертвою шаблону». Сідалковщина як соціально-психологічний феномен — закономірний продукт шаблонного підходу до людини. Сідалковські тому подекуди й процвітають, що за такого підходу їхній внутрішній зміст залишається за сімома замками. Шаблонові нема коли вникати в деталі — йому досить кількох анкетних даних. Шаблонові ні для чого роздумування про можливі суперечності людської натури — йому досить зовнішніх показників. Шаблонові байдуже до пекучих проблем тієї чи іншої конкретної особи — йому важлива лише проблема її використання. Зневажаючи в людині неповторність, шаблон воліє бачити всіх зоднаковілими, як матрьошки — так йому легше розібратися, бо можна, не вибираючи по одному, маніпулювати десятками і сотнями. Шаблон на виховній ниві, ігноруючи багатство і складність духовного світу людини, спроможний забезпечити лише механічну передачу їй етичної інформації, вважаючи вищим своїм досягненням розуміння проголошених ним приписів. Якби ж то моральна поведінка залежала тільки від розуміння! У житті розв'язання моральної дилеми — чинити по-громадянськи чи по-міщанськи — залежить передусім від психологічної готовності діяти певним чином. І якщо Сідалковський постійно поводиться як довершений міщанин, то, очевидно, у час формування його моральної свідомості, тобто в дитинстві, перебував під сильним негативним впливом, а в нинішні, зрілі роки, сформувавшись як натура вкрай егоїстична й аморальна, не знаходить гідного громадського спротиву.

Сідалковського ми бачимо в романі вже цілком сформованим пронирою. Уже з перших епізодів, в яких змальовано методи проникнення Євграфа з перону Вапнярки в міжнародний вагон, а згодом — у колектив зарубіжних селекціонерів, нібито вгадуються і майбутній розвиток характеру «графа», і можливі сюжетні ходи. Але враження це помилкове. О. Чорногуз уникає звичних у гумористиці характеротворчих трафаретів і розкриває психологію героя досить оригінально. Різко розмежувавши період розвитку характеру Євграфа на два, якщо можна так сказати, відтинки часу — «до «Фіндіпошу» і «у «Фіндіпоші», — сатирик ніби підкреслює, що прихід Сідалковського в цю неординарну за стилем роботи установу — не звичайний поворот у долі героя, а початок кардинальної перебудови його натури, після чого периферійний аристократизм Сідалковського під тиском суворих реалістичних обставин має невідворотно зникнути, як фата-моргана. З огляду на це зрозуміла й певна статичність характеру героя у першій частині книжки. Якщо на початку твору психологічний портрет героя подається як заскорузла духовна убогість, а своїми діями він, власне, ілюструє сміховинну хуторянську аристократичність, то в другій частині темпи розвитку характеру Сідалковського значно зростають, він вельми охоче і не без успіху «вчиться жити» по-столичному (у міщанському розумінні), і мимоволі думаєш: ось коли, нарешті, наш д'Артаньян від слів перейшов до діла і по-справжньому запрацював ліктями.

Ця, здавалося б, не така вже й вагома композиційна деталь видається не тільки художньо продуктивною, а й глибоко символічною у розумінні образу головного героя. Можливо, автор таким чином хотів підкреслити, що початкуючий київський Сідалковський — то поки що дрібне, примітивне міщанське мурло, бо він надто малоактивний у демонстрації своїх могутніх шкурницьких потенцій…

Так, Сідалковський бридкий, огидний, але поки що його суспільна шкода не така вже й значна: зв'язки його з громадою мінімальні, оскільки він перебуває, так би мовити, у стадії перекотиполя, а не міцно вкоріненого отруйного зілля, що здатне не тільки розвиватися, а й нищити все здорове навколо, розсівати увсебіч шкідливе насіння.

У другій частині твору автор розширив сфери суспільних зв'язків свого героя. Бо викривання пиятики, розпусти, нікчемного провінційного фанфаронства — справа, безперечно, почесна, але не може стати основним пафосом роману, в якому сатиричний тип — головний герой, уособлення реально існуючого зла. Завдання сатирика — не розважати читача розповідями про веселі пригоди, а показати явну чи приховану загрозу суспільного зла, а згодом і мобілізувати здорові сили на боротьбу з ним.

О. Чорногуз виявив художницьку прозірливість, «трудовлаштувавши» Сідалковського у «Фіндіпош», що давно очікує докорінної реорганізації як випадково обділений увагою громадськості пишноцвітний заповідник бюрократизму. Сміливо користуючись засобами перебільшення, загострення, гротеску, письменник створює чудові умови для розвитку характеру Сідалковського, розкриття його сатиричних можливостей. І справді, за якийсь рік Євграф, котрий відзначався лише крикливо модним одягом, не дуже витонченими дотепами і побутовою розбещеністю, збагачується рисами вельми органічними для сучасних пристосуванців: підлабузництвом, двоєдушністю, догідництвом, формальною службистською заповзятливістю — загалом тими рисами, які дають йому змогу привільно існувати в ролі «працюючого непрацюючого». Ділова атмосфера «Фіндіпошу», в основі якої — не торжество самої справи, а лише її імітація, для розвитку таких типів, як Сідалковський, — справдешній рай. Не випадково він увіходить у цей колектив так легко, «як ніж у шоколадне масло», адже тут не працюють, а створюють видимість роботи, тут прагнуть не вершин професійної досконалості, а будь-що пробиваються до вищих посад, тут цінується не покликання, а оклад, тут проводиться не виховна робота з людьми, а безперервне слідство щодо виявлення анонімників… «Фіндіпош» — містке образне узагальнення того бюрократичного «болота», в якому найкраще почуваються «чорти» на штиб Сідалковського, тобто ретельно замасковані дармоїди і приховані кар'єристи.

Переступивши поріг «Фіндіпошу» і цілком сприйнявши внутрішні його закони, Євграф Сідалко остаточно і назавжди відмежувався од шукачів пригод типу Остапа Бендера. Гляньмо ж, якою убогістю необгрунтованого романтизму відрізняються мрії великого комбінатора від приватної футурології Сідалковського. Ріо-де-Жанейро, білі штани і безтурботне життя на березі великого і теплого водосховища… Авантюризм примітивного дармоїда і потенціального білоемігранта! На відміну від Бендера, Сідалковський, хоч і заявляє, що досі не існує організації, де він міг би гідно докласти свої зусилля, усе ж не мислить собі життя без трудової книжки. Неприхований культ паразитизму, явна відчуженість од суспільних інтересів — те, що Остап Бендер залюбки демонстрував як ознаку свого відвертого неприйняття соціалістичного способу життя, Сідалковський навчився майстерно приховувати. Романтика всесвітнього блукальця його аж ніяк не приваблювала: він чудово може влаштуватися і в наших умовах, удаючи з себе чесного трудівника й неперевершеного ерудита. Те, що Остап Бендер зрозумів тільки після повного краху, Сідалковський розшолопав уже на світанку юності. Що ж, нащадки й повинні бути, зрештою, розумніші від батьків — інакше б зупинився розвиток цивілізації. Проте навіть якби Євграф був незаконним дитям одеського кербуда, ким нарешті став Бендер, неупереджений розгляд соціально-духовного єства його нащадка неспростовно довів би, що Сідалковський усе-таки більше взяв у спадок від життя, ніж від тата. І це, безперечно найкраща позитивна риса нового сатиричного героя.

Для Сідалковського взагалі не існує якихось певних моральних принципів. У кожному разі, розв'язуючи чергову проблему вибору, він чинить так, як вигідно йому особисто, не зважаючи ні на громадську думку, ні на внутрішній голос, що подеколи, як відгомін давніх, чистих від міщанської корости літ, пролунає, бува, у свідомості й тут же вмовкне, задушений аргументами нинішнього Сідалковського, навченого досвідом міщанських прийомів добування життєвих благ. До речі, цей нібито конфлікт у психології героя — дотепна пародія на звичну в літературі ситуацію «двійника». Змальовані в романі дискусії між Сідалковський-першим і Сідалковським-другим цілковита сміхота, тому що ніякісіньких душевних мук, викликаних роздвоєнням, Євграф не терпить, він просто зневажає того, першого, «з живою іскоркою в душі і з доброю порцією совісті», як невибачну в наш бурхливий час наївність і непрактичність, як святу простоту тих старосвітських диваків, які можуть, скажімо, відмовитися від блискучої кар'єри задля старої матері або облишити прибуткову й затишну роботу, зрозумівши, що помилився у виборі. Вищий життєвий орієнтир сідалковщини — вміння у будь-якій ситуації знайти той варіант поведінки, який забезпечить мінімум трудових затрат, максимум матеріальних благ і повну душевну рівновагу. Фраза, яку Сідалковський мимохідь кидає — «Не беріть усе так близько до серця… Так ви ніколи не зробите кар'єри…» — це не прохідний дотеп, а основоположний лозунг збайдужілого до всього, крім власного благополуччя, міщанина, це священна заповідь сідалковщини, котрій начхати на всі тривоги світу, на біди й турботи ближнього. Навіщо душевні терзання, навіщо надривати серце, коли, досягнувши кар'єри, можна привільно дрімати на перинах досягнутих благ? Хай усе котиться в узвичаєному порядку, головне — втриматися у становищі, яке забезпечує стійкий матеріальний і психологічний комфорт.

З обміщанених сідалковських виходять унікальні бракороби й несусвітні халтурники, меткі бюрократи й бездушні чиновники, які можуть занедбати справу, спаплюжити красу, замарудити прекрасне починання. Вважаючи самих себе невтомними генераторами ідей, вони не більш як лицарі фрази і лицемірства, єдине у чому вони досягли істинного мистецтва — це забивати людям баки проектами і пропозиціями, виконувати які й не гадають, бо то вже, на їхню думку, місія людей нижчого гатунку, які повинні терпляче й зачаровано чекати інтелектуальної благодаті з їхніх уст.

Задля кар'єри типовий сідалковський відмовиться від ідеалів, від роду-племені, від принципів, від таланту. Борючись за місце під сонцем, він не зупиниться перед жодною моральною засторогою, заради матеріальної вигоди і душевного спокою залишить без шматка хліба смертельно хворого брата, а матір забуде, ледь вийде за ворота рідного обійстя. І якщо нам треба було б одним словом визначити характер психології людини типу Сідалковського, довелося б визначити, що це психологія зрадника.

Розум, дотепність, уміння поводитися у товаристві, зрештою, освіченість і певна професійна досконалість зводяться на ніщо, розчиняються, як сіль у воді, в їхньому невтримному прагненні дертися до високооплачуваних постів і теплих місць, де можна гріти руки, не ризикуючи мати справу з прокуратурою і міліцією. Усе навколо має служити міщанинові: для задоволення його матеріальних потреб, для втіхи тупої зарозумілості, навіть для виправдання власних помилок.

Сідалковський тільки зовні безтурботний джиґун, такий собі марнотратник життя. Євграф надто любить насолоди і добре розбирається у суспільній ситуації, щоб пустити своє життя на волю випадку. Де підлістю, де зрадою, де підлабузництвом він чітко торує шлях до благоденства і, будьте певні, ніколи не пропустить нагоди. Нині йому поки що бракує освіти, але, заждіть трохи, закінчить вуз і, одержавши «анкетні» підстави для просування вгору, зробить усе можливе, — навіть якщо це буде коштувати іншим безміром горя й нещастя, — задля кар'єри. Він-бо зрозумів основне: там, де не можна відверто топтати ближнього, де не схвалюється приватна господарська ініціатива, де цінується праця на громаду, домогтися омріяного смачного пирога можна лише натягнувши на себе маску: «Нас усіх щось доповнює і характеризує. Та й ми ще себе удосконалюємо. Принаймні нам так здається. Але що вдієш: така вічна тяга до вдосконалення форм. Від гіршого до красивого. Один замість того, щоб залишитися самим собою, підбріхує. Інший, щоб здатися вищим в очах ближніх, натягує на себе маску, та так і йде з нею по життю, часто виконуючи роль, яка йому не належить. Одним дають прізвища, інші змінюють їх самі. Коли Баранецький у прізвищі другу літеру «а» заокруглив на «о», він став уже не Баранецьким, а Баронецьким. Бачте, що інколи з людиною робить одна малесенька паличка: прізвище ваше уже походить не від барана (ovis), а від барона. Карло Іванович з літери «п» зробив «л», — і вийшов не Карпо, як був раніше, а Карло. Одні це роблять для благозвуччя, другі — щоб самому собі здатися кращими…»

Герой однієї з пантомім Марселя Марсо бавиться, натягуючи на обличчя одну за одною маски, аж поки з жахом не виявляє, що маска прилипла: він гасає по сцені, віддирає маску нігтями, але вона приклеїлася назавжди, вона стала його справжнім лицем. Ця вельми повчальна пантоміма ніби попереджає про небезпеку втрати власного обличчя, якщо надто звикнути залежно від обставин натягувати маску, вигідну в той чи інший момент. Маска аристократа, яку надягає Сідалковський, — звичайний пошлий камуфляж. Вона розрахована на дурненьких дівиць і обивателів, які з першого погляду безапеляційно судять про людину, вважаючи себе великими фізіономістами і провидцями. Розумного, далекоглядного така машкара навряд чи введе в оману.

Сідалковський скоро зрозумів сміховинність свого удаваного аристократизму. Його менторська промова перед Граком про лоск як найголовнішу сучасну умову для завоювання загальної поваги — звичайнісіньке базікання задля здивування свого зброєносця. Сідалковському ясно, що зовнішня екіпіровка не забезпечить виконання наміченої програми, для цього потрібні резерви внутрішнього порядку, а не лахміття, добуте на одеському товчку, і афоризми, почерпнуті з книг великих мудреців. Він себе, бува, навіть картає за схильність до маскараду. Та дарма: маска так міцно в'їлася, що він не тільки не прагне її здерти, як той герой Марсо, а навпаки, приліплює її ще тісніше, щоб вона випадково не сповзла і не відкрила людям справжнє обличчя. Бо для нього найголовніше — справляти враження людини незвичайної, не від світу сього.

О вічна мрія пошляка про оригінальність! Скільки анекдотів народжено на її грунті! Той же Сідалковський за банальний комплімент на свою адресу віддає якомусь пропияці останнього карбованця; задля того ж фальшивого шику перед таксистом-торбохватом він жертвує останньою п'ятіркою на чайові, а додому добиратиметься з далекої околиці пішки. І хоча секрет його оригінальної маски такий же, як секрет Полішинеля, Сідалковський і далі практикує маскарад як приємну для себе гру, як засіб вирізнення із сірої обивательської маси. Справді, позбавте Сідалковського цього дивацтва та ще й, либонь, уміння квітчасто й дотепно висловлюватися, як він нахабством і душевною черствістю стане схожим на Ковбика, підлабузництвом — на Ховрашкевича, запальною нерозсудливістю — на Баронецького, жовчністю — на Нещадима…

Чорногуз для того й викриває позірність аристократичного маскування Сідалковського — воно не може приховати за зовнішньою респектабельністю ні провінційних смаків Євграфа, ні його емоційної грубості, ні примітивних прийомів пристосовництва, якими він спершу користується. Навпаки, ця машкара якраз підкреслює, що ніякого конфлікту між маскою і особистісною сутністю Сідалковського не існує, це швидше навіть не маска, а тонкий шар гриму, за яким, проте, досить легко впізнати справжнє обличчя. Соціологічно конфлікт між маскою і «я» завжди виражає зіткнення різних ціннісних орієнтацій: «я» втілює раніше засвоєні індивідом моральні й інші принципи, маска — вимоги реальної соціальної ситуації. У Сідалковського такого зіткнення не було. Він тільки уявляє, що маска може слугувати для нього якимось пристосувальним механізмом, що полегшить адаптацію до «шикарного» столичного життя, де, як він вважає, панує лоск.

Аристократичний балахон не може забезпечити Сідалковському вживлення у суспільний організм. А саме це його турбує: відвертий паразитизм в умовах соціалізму — прямий шлях до краху. А як може такий сучасний життєлюб, хоча й із замашками родовитого бонвівана, навіть думати про загибель? Тому можна не сумніватися, що цей загалом провінційний наліт фальшивого аристократизму Сідалковський у потрібний момент скине, як змія луску, і натягне на себе маску, яка його вже не виділятиме, а навпаки, робитиме схожим з іншими, і от тоді в нього з'явиться можливість, не будучи поміченим, з усієї сили запрацювати ліктями, пробиваючись до омріяного міщанського майбутнього. Ось коли почнеться життя Сідалковського на новій, значно вищій спіралі соціальної мімікрії, і де має виявитися його комічність не тільки як погано зорієнтованого в столиці провінціала, а як людини, що обрала собі за життєвий ідеал історично безперспективний міщанський спосіб життя і гадає, що так досягне щастя.

Розвиток характеру Сідалковського йде саме в цьому напрямі. Подивіться на нього в ролі співробітника «Фіндіпошу», і ви помітите, як цей «лицар фрази» талановито зорієнтувався у нудній обстановці канцелярського животіння, як скоро й щедро зачерпнув солідний ківш бюрократичної мудрості. Він чудово зрозумів, що там, де не треба звітувати про випуск конкретного виду продукції, цінується переважно вміння вчасно подавати гарні ідеї, пропозиції щодо наукової організації праці, чітке виконання доручень і майстерне написання документів. І от недавній самозакоханий альфонс виявляє неабиякий службовий ентузіазм: подає Ковбикові ідею замінити гасло над аркою «Фіндіпошу», пропонує перебудувати керівний кабінет на дві кімнати з приймальнею, рекомендує ставку для секретаря видобути шляхом реорганізації штату, а саме: звільнити того, хто часто хворіє або на кого впала підозра щодо вдосконалення епістолярного стилю… Він уже починає добирати кадри, керуючись при цьому єдиним аргументом «Ковбику може сподобатися», і розгортає діяльність на ниві профспілки… І хоч у нього час від часу ще пробуджуються інстинкти грубого провінційного «аристократизму», то лише випадкове збочення у поведінці, яка дедалі набирає форми відрепетируваної міщанської благопристойності, в основі якої — страх, аби чимось не зашкодити собі по службі, не викликати, борони боже, начальницького гніву, не виявитися перед шефом «надто розумним» там, де вимагається звичайна сумлінність чиновника, тобто саме те, що ми називаємо принциповою безпринципністю. Це ось і є справжньою маскою Сідалковського, яку він уже приміряв і котрою дорожитиме, як винайденою в ході війни зброєю. І в цій масці Сідалковський у сто разів небезпечніший і страшніший, ніж у святковому аристократичному вбранні, бо ця машкара в нього для суворих буднів, непомітного проникнення у сім'ю чесних трудівників, щоб, ловко лавіруючи між ними, пропхатися у голову черги, де розподіляють суспільні блага, і там уже виявити всю свою приховану міць, як нахраписто демонструють її вгодовані обивателі на автобусних зупинках у часи пік.

Боротьба з міщанством не нова тема в радянській літературі. І в нас, в Україні, і в братніх республіках написано чимало високохудожніх творів, у яких викривається пристосуванство, демагогія, паразитування сучасного обивателя. Досить назвати відомі романи й повісті росіянина В. Ліпатова («І це все про нього», «Ігор Савович»), естонця Е. Ветемаа («Монумент» та інші твори), латиша А. Бела («Клітка» і «Слідчий»), грузина Н. Думбадзе («Білі прапори» і «Закон вічності»)… Близькі тематично «Аристократові» і «Левине серце» П. Загребельного, і «Балада про Сластьона» та «Самотній вовк» В. Дрозда, і «Син приїхав» Григора Тютюнника… Успіх О. Чорногуза як художника в тому й полягає передусім, що відкрито досі не знаного в літературі типа; єдинокровних братів його, породжених пліснявим міщанським болотом, ми зустрічали й раніше, але такого ще не було. Допевне він з новонароджених…

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
Барышни и хулиганы
Барышни и хулиганы
[Секс и семейная психология / Исторические любовные романы / История / Проза]
Последние годы перед Первой мировой войной… Бум синематографа — юные барышни до безумия увлечены новомодными фильмами, влюблены в красавцев-актеров и мечтают о карьере королевы экрана. Но только
0
Дамы и господа [2008]
Дамы и господа [2008]
[Исторические любовные романы]
Начало двадцатого века. Состоятельные москвичи проводят время в праздности. Театры, рестораны, балы — вот их основные места обитания. Заданная модой круговерть порождает мучительные отношения:
0
Барышни и хулиганы [2008]
Барышни и хулиганы [2008]
[Исторические любовные романы]
Последние годы перед Первой мировой войной… Бум синематографа — юные барышни до безумия увлечены новомодными фильмами, влюблены в красавцев-актеров и мечтают о карьере королевы экрана. Но только
0
Выпьем конструктивно! Алкоголь и другие напитки с точки зрения антропологии
Выпьем конструктивно! Алкоголь и другие напитки с точки зрения антропологии
[Публицистика / Культурология / Наука и образование]
Сборник статей «Выпьем конструктивно!» под редакцией выдающегося антрополога Мэри Дуглас даже почти четыре десятилетия после его оригинальной публикации обещает российскому читателю немало открытий.
0
Трое в лодке, не считая Харона
Трое в лодке, не считая Харона
[Детективы / Триллер / Проза / Современная проза]
Кто-то назовёт Эдуарда интеллектуалом, добрым человеком и хорошим другом. Другие увидят в нём легкомысленного бездаря и выпивоху. Он идёт по жизни без цели, часто не выбирая средств. Может, бес
0
Страх. Его нам стоит бояться
Страх. Его нам стоит бояться
[Документальная литература / Публицистика / Психология / Секс и семейная психология]
В своей книге практикующий психоаналитик с тридцатилетним стажем рассуждает о природе страха и о том, почему его стоит бояться. Страх – чувство, знакомое многим. Мы стремимся его избежать, обойти,
0
Имя моё-смерть
Имя моё-смерть
[Проза / Современная проза / Роман / Фэнтези]
Лавка зелий попаданки
Лавка зелий попаданки
[Современная проза / Приключения / Фэнтези / Попаданцы]
Вернулась к жизни в теле сироты из другого мира, получила наследство. Да вот только моя земля поражена скверной, а дом выглядит пустым и заброшенным. Но унывать не в моих привычках! Исцелю землю,
0
Барбоскины. Зима в Пёсбурге
Барбоскины. Зима в Пёсбурге
[Детская литература: прочее / Сказка / Детская проза / Детские приключения]
Зима пришла в Пёсбург, а значит, у Барбоскиных начинается время самых снежных приключений! Дружок, Гена, Роза, Лиза и Малыш знают: мороз и сугробы – совсем не повод сидеть дома. Дружок попробует
0
Моя истинная любовь
Моя истинная любовь
[Ужасы / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Я врезалась в него в школьном коридоре, и мне тогда показалось, будто сама судьба на секунду запнулась, узнав нас. Он шептал клятвы, а я, верила, что вот она, любовь. Потом всё покатилось под откос:
0
Жизнь и подвиги Роланда Отважного. Французский средневековый эпос в пересказе Дмитрия Григорьева
Жизнь и подвиги Роланда Отважного. Французский средневековый эпос в пересказе Дмитрия Григорьева
[Военное дело, спецслужбы / Историческая проза / Поэзия / Исторические приключения]
Многим читателям хорошо знакомы поэтические переводы «Песни о Роланде». Однако это лишь один из ярких фрагментов обширного эпического наследия средневековой Франции – в действительности цикл сказаний
0
Русская агентурная разведка всех видов 1901–1918 годы
Русская агентурная разведка всех видов 1901–1918 годы
[Документальная литература / Военное дело, спецслужбы / История]
Во второй половине 1920-х годов перед специалистами Разведывательного управления (РУ) Штаба РККА была поставлена задача «провести обширное исследование, охватывающее деятельность агентуры всех
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
10
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
7
Граф поневоле. Книга вторая
Граф поневоле. Книга вторая
[Юмористическая фантастика / Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат]
Умереть от пули киллера — обидно. Очнуться в 1827 году — странно. Обнаружить, что я теперь двадцатилетний граф, а моё имение разорено, — перебор. Хотя… Жив, молод, с титулом — уже хорошо. С
5
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Тени сумрака
Тени сумрака
[Альтернативная история / Попаданцы / Боевая фантастика / Самиздат]
Один известный драматург сказал: вся жизнь – театр. А у Егора вся жизнь сплошное приключение. Вроде и не собирался ни с кем воевать, даже ссоры не искал, а неожиданно для себя вдруг нарвался на
4
Оружейникъ. 1866
Оружейникъ. 1866
[Попаданцы / Альтернативная история / Самиздат]
Умереть в шестьдесят шесть, заслонив собой молодого стажёра, — достойный финал для оружейника. Очнуться в теле семнадцатилетнего подручного на Тульском оружейном заводе в 1866 году — уже второй
4
Ревизор: возвращение в СССР 65
Ревизор: возвращение в СССР 65
[Самиздат / Попаданцы / Альтернативная история]
Продолжение приключений московского аудитора, попавшего из нашего времени в 1971 год. Павел Ивлев буквально завален работой по уши, но его все устраивает. Ведь он видит, как понемножку, но его усилия
4
Без страха и упрёка 7
Без страха и упрёка 7
[Альтернативная история / Попаданцы]
Алексей Штурмин достиг многого, но настоящее восхождение на вершины власти только начинается.
4
Второй шанс для Лекаря. Том 9
Второй шанс для Лекаря. Том 9
[Альтернативная история / Попаданцы]
Умереть после спасения чужой жизни — не самый плохой финал для врача. Всю свою жизнь я посвятил медицине. Последняя операция стала для меня одновременно победой и приговором — прямо у хирургического
4

Самые комментируемые

Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
22
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Кодекс Магических Зверей XI
Кодекс Магических Зверей XI
[РеалРПГ (RealRPG) / Попаданцы / Городское фэнтези]
Десятки лет спасения жизней и смерть на полу собственной ветеринарной клиники. Только вместо небытия — пробуждение в теле юнца, чья лавка «целителя чудовищ» на грани полного развала. Вот только у
2
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
14
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
14
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
11
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38

Прямо сейчас читают

Персонаж
Персонаж
[Современная проза / Триллер]
После смерти любимого человека главный герой обращается к психологу в попытке избавиться от мучительных воспоминаний и постоянных видений. Доктор советует ему начать писать, чтобы забыть о прошлом.
0
Лорд Системы 24
Лорд Системы 24
[Боевое фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников]
Спарта выстояла под натиском орочьей волны. Дорожная пыль осела и война подошла к концу. Но значит ли это что можно теперь вздохнуть спокойно? Как бы не так! На западе у соседей идёт
0
Мальчик, который хохочет. Странные истории
Мальчик, который хохочет. Странные истории
[Приключения: прочее / Ужасы / Триллер]
Мальчик, живущий на заброшке и сошедший с ума, привлекает к себе внимание местных ребят, и те решают навестить мальчика, но все идет, как обычно, не по плану.
0
Броуновское движение
Броуновское движение
[Самиздат / Современная проза]
Броуновским движением заняты мои мысли-воспоминания. Заканчивая цикл "Мемуриалки", я твердо его закончил и решил, что вполне очистился. Не тут-то было. Этих воспоминаний и мыслей, веселых и не очень,
0
Живая степь
Живая степь
[Самиздат / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Кто-то хотел бы «понедельники взять и отменить», а выросшему в детдоме подкидышу Платону Громову фатально не везло по пятницам. Проблемы росли вместе со своим обладателем, и к его двадцати четырем
0
Смех в Древнем Риме. Как шутили и над чем смеялись в Вечном городе
Смех в Древнем Риме. Как шутили и над чем смеялись в Вечном городе
[Исторические приключения / Культурология]
О чем шутили древние римляне? Что вызывало у них «ироничную улыбку» или заставляло «покатываться со смеху»? Какую роль играли шутки при императорском дворе, на гладиаторских аренах и даже в суде? На
0
Хочу быть мамой, и папой тоже
Хочу быть мамой, и папой тоже
[Эротика, Секс]
Эта книга – ключ к осознанному материнству и отцовству. Она охватывает весь путь будущего родителя, от момента, когда вы впервые задали себе вопрос: «Хочу ли я детей?», до первой встречи с вашим
0
Чосон. Последняя династия Кореи
Чосон. Последняя династия Кореи
[Исторические приключения / Публицистика / Биографии и Мемуары]
Чосон – династия существовавшая более пяти столетий и представляет собой один из самых значительных и длительных периодов в истории Кореи. Основателем династии стал генерал Ли Сонге, который сверг
0
Газлайтинг – тихое насилие. Как понять, что вы в ловушке манипулятора, вырваться на свободу и построить здоровые отношения
Газлайтинг – тихое насилие. Как понять, что вы в ловушке манипулятора, вырваться на свободу и построить здоровые отношения
[Психология]
Заставить усомниться в себе, своих чувствах, воспоминаниях и действиях, подавить волю и навязать свою картину мира, лишить собственного мнения и сил, сделать человека зависимым – вот задачи
0
Оступление не прекупается
Оступление не прекупается
[Боевая фантастика]
Опубликовано в журнале «Если», № 11–12 за 1994 год. Магнан встретил Ретифа в космопорте и пригласил на срочное совещание у посла Гроссляпсуса. По пути он попросил шофёра-туземца завернуть и
0
Мне только спросить. Как болеть и лечиться правильно
Мне только спросить. Как болеть и лечиться правильно
[Старинная литература: прочее]
Олег Абакумов — врач-терапевт, пульмонолог и победитель конкурса народного признания «Спасибо, доктор!». В книге собрано все, что необходимо знать человеку, который не хочет болеть и стремится лучше
0