— Стежу за вами, Сідалковський. Ви ж за мною перестали.
Грак розчаровано побрів до намету. Сердито жбурнувши патика у вогонь, він здійняв над ватрищем красиву діамантову куряву.
— Летять, як нічні метелики на фари «Мегацети». Летять, падають, оббиваючи собі крила, піднімаються і знову летять… — Грак заздрив Сідалковському. Заздрив його зростові, його красі, успіхам, яких і не було, і мимоволі ловив себе на тому, що недолюблює свого благодійника. А може, навіть… Ні, Грак не хотів так думати, але все ж погоджувався в думці з собою, що він ненавидить Сідалковського.
Сідалковський тим часом витирав Єву рушником і думав про те, що жінки, які самі до тебе напрошуються, багато втрачають. Знецінюють себе. Євграф мляво розтирав їй плечі й думав: «Краса і розум — це ті два антиподи, які майже ніколи не знаходять місця в одній особі. Особливо тоді, коли та особа жіночого роду». А вголос мовив:
— Така гарна жінка — і теж колись буде старою, зморщеною бабусею. Аж не віриться.
— Єва такою не буде.
— Від старості й кохання нікуди не сховаєшся.
— Єва швидше помре, ніж буде старою…
— О! — вигукнув Сідалковський. — А я й не знав, що передо мною графиня де Буржі-друга.
— Це хто така — графиня?
— Як, Єво?! Ви не знаєте графині де Буржі?
— А Сідалковський знає?
Сідалковський теж її не знав, але він її вигадав. Чув щось про якусь графиню, котра з'явилася свого часу гола у дворі перед Наполеоном III, а коли, як їй здалось, постаріла, добровільно пішла в монастир і більше ніколи не показувалася людям. Але відповідав так, ніби сам особисто носив тій графині передачі:
— О Єво, ви мене дивуєте! Графиня де Буржі, — він навмисне замовк, і Єва приготувалася до того, що Сідалковський назве її зараз своєю бабусею. — Графиня де Буржі була фавориткою Наполеона III Луї! Чули такого?
— Чула, — відповіла Єва. — Це той, що ворони їв?
— Ворони їв дядько Луї, а цей Луї — його небіж, Єво. Я вам дивуюсь. Актриса столичного театру: Єва Чуприна тире Гранат — і не знає графині де Буржі.
— Сідалковський! — Єва вигукнула тоном матусі Карапет. — Ви дуже грамотний?!
— Ви мене питаєте чи стверджуєте?
— І друге, і перше!
— Я так і думав, Єво. У вас ніколи не буває твердих переконань.
— А у вас, Сідалковський?
— У мене теж. Особливо в ці хвилини, коли я не знаю, подобаєтесь ви мені чи ні.
— Єва подобається всім. Ви це знаєте, Сідалковський, чи ні? Ви знаєте, що робилося в квартирі Адама, коли я їхала до вас? Мені Адам знову сподобався. Він став справжнім мужчиною. Він мене, Сідалковський, бив. Єва так сміялася. Ви ніколи не бачили такого Адама? Я не бачила теж ніколи! Він на Єву розлютився! Чи не так, Сідалковський? — Єва одягла сукенку і присунулася ближче до багаття. — Він так лютував, що Єва почала боятися. Адам простягав до Єви руки, але досягав тільки до її кулонів і сережок, подарованих Єві Бобом. Ви Боба знаєте, Сідалковський? А що я казала Адаму? Єва казала йому: «Мадам Баронецький, що ви чините?» Ви ж його у «Фіндіпоші» так прозиваєте? Єва знає, Адам їй розповідав.
Сідалковський дивився на неї й мовчав. Єва йому подобалася, але коли мовчала. Вона була красунею на всі смаки. Такі жінки рідко стають гарними дружинами. Вони не створені для цього. Бо впевнені, що кохати — це робити одне одному приємне. Тільки на цьому тримається кохання. А де приємне кінчається, там кінчається любов.
Сідалковський усе це розумів. Не розумів тільки, чого вона приїхала сюди.
Грак приготував чаю і приніс з «Мегацети» сидіння.
— Ви далеко підете, Грак, якщо вас не зупинять! — це була не зовсім вдала репліка Сідалковського, яка не сподобалася навіть Граку. — Сьогодні я вам раджу це зробити, але не далі куреня діда Трифона.
Грак зрозумів натяк, як студенти-відмінники підказку, і швидко зорієнтувався в обстановці.
— Для чого ви приїхали, Єво? — поцікавився Сідалковський.
— А ви не раді?