— Гм… Це вже гірше, — кашлянув Грак. — І що, жодної ондатри нема?
— Чого нема? Є. Тільки спробуй її вполюй! Лише вночі на воду виходить, — він підвівся і підійшов до вікна, ніби показуючи їм своє галіфе з двома нашитими шкіряними латками на заду.
«Такі б штани Карлу Івановичу. Вік працюй — і не протруться. Ще й для Дем'яна залишилися б», — Сідалковський не міг відірвати від них очей.
— А що це у вас за гелікоптер? Він що, й справді літає чи плаває?
— Те й інше, — знахабнів Грак.
— І плаває? — перепитав голова.
— Уявіть собі, — захизувався Грак.
— Гм. Цікаво. Державна чи ваша власна?
— Власна, — відповів Грак.
— Лозу не ріже?
Грака зачепило за живе (і цей знущається!). Він ледь не вибухнув гнівом.
— Ви не сердьтесь. Я серйозно. У нас тут такі болота, що до лози ніяк не доберешся. Ось я й питаю, чи не ріже лози…
— Не ріже, зате по воді плаває! Це ж амфібія.
— Невже? — голова повернувся до Грака. — Це ви серйозно?
— Абсолютно.
— То, може, того… увечері… на ондатри поїдемо? Вони на світло йдуть, як зайці. З-під фар ніколи не пробували? Як ваші фари?
— Прожектори. Звідси до Кобилятина-Турбінного видно. Приставте до них кулемет — і качок можна на льоту бити.
— Ні, я серйозно, — голова, видно, й справді був любитель постріляти ондатр. — Ви ж бачите, — він підійшов до рушниці, що стояла в кутку за сейфом, і підкинув її на руці. — Дванадцятий калібр. Кучність на 350 метрів зберігає. Бельгійська. Ще з війни привіз… Так що, домовилися? — запалився голова. — По руках?
— По руках. Але одна умова: нам потрібні не мертві, а живі ондатри. Перед тим, як будете робити благородний відстріл в ім'я збереження лози, ви повинні з добрий десяток їх виловити.
— Чим же ми їх ловитимем?
— Сіткою. Чудовою капроновою сіткою зі знаком якості з тильного боку, — посміхнувся Сідалковський.
— А нутрій вам випадково не потрібно? У нас і нутрій до біса.
— Передусім нам потрібні їжаки й ондатри. А втім, можемо прихопити з півдесятка і нутрій. Для нашої науки й нутрії пригодяться…
— Ви що, на них досліди проводите? — перепитав голова.
— Досліди.
— Як на собаках?
— Ще складніші, — замість Сідалковського відповів Грак.
— За них платитимемо грішми, можемо міддю, — Сідалковський глянув на Грака. — А можемо чистим, ще ніким не розведеним спиртом.
— Скільки ж їжаків вам потрібно? — поцікавився Дмитро Панасович.
— Теж не менше десятка, але щоб штук вісім із них були самці.