— Де Бубон, Панчішка, Сідалковський?
— Зося побігла. Вони зараз…
— Не треба… Не треба, — раптом підвівся Нещадим і схопив Стратона Стратоновича за руку. — Це я дзвонив… П'яний був, Стратоне Стратоновичу. Випив більше, ніж слід… Пробачте. Не пам'ятав себе. Характер такий дурний у мене. Я борюсь, але…
Він не договорив. У кабінет зайшли Карло Іванович і Сідалковський.
— А Панчішка, як завжди, запізнюється? — кинув у коридор Стратон Стратонович. — Сідалковський, притягніть цього ледацюгу за комір, і негайно.
— Для вас що, дисципліни не існує? — поцікавився Ковбик у Панчішки, коли той нарешті зайшов. — Тепер я можу погодитися з Арієм Федоровичем, що ви дозволяєте собі все. Звідси й нездорові розмови: Ховрашкевич — улюбленець Ковбика. Панчішка — улюбленець Ковбика. Хто тут ще мій улюбленець: Сідалковський, Грак чи Баронецький? Хто, Арію Федоровичу? — Стратон Стратонович сів і кивнув, дозволяючи це іншим. — Товариші, місцевком зібрався в дуже серйозній справі. Арій Федорович доповів мені, що в неділю, під час ювілею у Карла Івановича, трапилося, як в армії кажуть, чепе. Я це відчував і тому вас, Панчішко, запитував, чи все було гаразд, чи не трапилося чогось. Ви мене запевнили, що все пройшло нормально. А от Арій Федорович щойно сказав мені, що у вас щось трапилось!
— Але в нас і справді нічого не трапилося, Стратоне Стратоновичу, — втрутився Бубон.
— Ви так думаєте, Карле Івановичу? А от Арій Федорович думає інакше.
— Я так думаю, — невпевнено промовив Бубон.
— А от Арій Федорович признався мені, що подзвонив у медвитверезник і викликав до вас, Карле Івановичу, міліцію, бо там зчинилася бійка…
Під стелею кабінету раптом присіла муха і завмерла. Ковбик зробив паузу і прислухався. Десь над Кобилятином-Турбінним пролетів літак. У могутніх грудях Стратона Стратоновича, наче відбійний молоток, калатало серце.
— Так це ви… ви? — першим почав заїкатися Бубон. — Ви цю бійку, шановний, придумали?
— Арій Федорович після деякого вступу мене запевнив, що він, як завжди, був дуже п'яний і не пам'ятав себе, — пояснив Ковбик.
— Пробачте, Стратоне Стратоновичу, але це…
— Одну хвилиночку, Арію Федоровичу. Зараз надамо слово і вам. Я просто хочу ввести людей у курс тих подій, про які ви мені розповідали.
— Але…
— Без «але». Давайте без «але», а то ми так далеко зайдемо. Сподіваюсь, ви не відмовляєтесь від своїх слів?
— Пробачте, але це…
— Сядьте. Ви завжди поводились, як найзразковіший і найдисциплінованіший товариш. Я вас не впізнаю. Так-от, я й товаришів запитаю: чому ви, Панчішко, вчинили бійку з Ховрашкевичем у Карла Івановича на квартирі?
— Яку бійку? Йолі-палі!
— Панчішко, не лайтесь. Не міг же Арій Федорович просто так дзвонити у міліцію? Чому? — тихо повторив Стратон Стратонович, але це коротеньке «чому» прозвучало, як постріл. — Хто з вас бився? Ви, Сідалковський?
— Ні, — твердо і впевнено відказав той. — Бійка прикрашає життя, але спотворює обличчя.
Ковбик махнув рукою, мовляв, зараз не до ваших цитат, і повернувся до Масика:
— Ви, Панчішко?
— Я вже казав.
— Ви, Карле Івановичу?
— Шановні, це дикість… До такого додуматися…
— Ясно, — перебив його Стратон Стратонович. — Бійки ніякої не було. Був дзвінок, була міліція і, вибачте, Арію Федоровичу, стався пшик. Фокус не вдався — факір помер… Що ви на це скажете, Арію Федоровичу?
— Але… але, коли я залишав будинок Карла Івановича, п'яний Ховрашкевич схопив за груди Панчішку, а Карло Іванович…