— Йди ти до біса! — лайнувся Грак. — Біля груші дві сливи, — передражнив він.
— Вас таки нелегко перевиховати. Ви, Грак, належите до важких дітей. Академія перед такими безсила. Навіть сільськогосподарська… Але все ж? Що так в останні хвилини дзвеніло в моїх вухах? Ви можете розкрити мені секрет?
Грак деякий час мовчав. Видно було по всьому, що цей «фонтан» для нього ще більша несподіванка, ніж для Сідалковського.
— Розумієш, — почав він. — Кирка несподівано вдарилася об метал. Я так зрадів, що, здається, втратив свідомість. Мені весь час ввижалося, що то бік металевого ящика з золотом…
— А що ж то було?
— Каналізаційна труба з водою. Невже до тебе й досі не дійшло?
Сідалковський схопився за живіт і зайшовся сміхом. Він так реготав, що аж качався на траві.
— Ні, ви не геній, Грак. Ви супергеній! Ніколи не думав, що, шукаючи благородний метал, можна так легко продірявити залізну трубу звичайним ломом… Коли шукаєш золото — сили потроюються! Чи не так?
— Я ж потрапив якраз на стик… Та й труби заіржавіли…
— Все одно, Грак, ви атлант, хоч на перший погляд цього не скажеш…
— Ти краще бери другу лопату і швидше засипай яму, поки аварійка не приїхала, — розсердився Грак.
— Ви не за адресою, шановний, як каже Карло Іванович Бубон. Чорнова робота мені протипоказана. Принаймні мене в цьому запевняє медицина, — посміхнувся Сідалковський, знімаючи з себе робу. — А не вірити медицині у мене немає підстав.
Через годину наші невмивані герої, аж ніяк не сподіваючись на такий фінал, сиділи на ґанку генерала Чудловського і мовчали. Сідалковський дивився то на Цербера, то на Грака. Перший, важко дихаючи, висолопив язика, а другий зітхав і так некрасиво морщився, що Сідалковський аж злякався:
— Грак, що з вами? Чого ви так морщитесь? У вас щось болить?
Той тільки мотнув головою, а тоді промовив:
— То я так плачу.
— Без сліз? Ви таки оригінал, Грак. Я у вас дедалі більше закохуюсь, — Сідалковський не дозволяв собі довго сумувати, бо вважав, що сум, як і посмішка з широко розтягнутим ротом, впливають на зовнішність і залишають на будь-якому обличчі зморшки, котрі потім не заліплюються навіть імпортною пудрою найдрібнішого помолу. — Преміальні за знайдене золото дістануться не вам, Грак. Тому заспокойтесь. Ви шукали червоного золота, а знайшли голубе. Що ж, «кадилак» і жінки на вас почекають. А тепер винесіть мило й рушник. Час змити із себе цей благородний бруд, — закінчив Сідалковський і підійшов до умивальника, що висів на стовпчику недалеко від ґанку і біля якого, як охоронці тиші й спокою цього двору, розляглися на всю свою довжину два гіпсові сфінкси завбільшки з однорічне теля.
— Оце дивлюсь на цих сфінксів, — почав Сідалковський, — і думаю…
Грак подав йому мило. Слизьке й вологе, воно раптом вислизнуло з рук і впало на траву. Сідалковський нагнувся і — завмер… Те, що він побачив, як пишуть у пригодницьких романах, примусило кров захолонути в жилах. Але він взяв себе в руки, і кров знову запульсувала, роблячи мале й велике кола кровообігу.
«Отже, не все втрачено. Ми шукали зовсім не там, — вибивав пульс у скронях Сідалковського. — Два еС?! Два еС?!»
— Ну, звичайно, як я відразу не подумав, Грак, — гукнув він, коли той вийшов з хати з рушником у руках. — Ех, жаль, що ваш любий тесть так рано з товчка приїхав…
— А вони завжди так.
— Ви його й заочно називаєте на «ви»?
— Я маю на увазі його й Зосю!
— Жаль. Дуже жаль! — зітхнув Сідалковський.
— Чого «жаль»? — зачудовано глянув на нього Грак. Бо те здивування чи розчарування, що світилося в очах Сідалковського, передалося і йому. — У тебе такий вигляд, як у слідчого, що шукав недопалок, а несподівано для себе знайшов самого злочинця…
— Ви не помилилися, Чудловський. Пардон, тире Грак. Якби нікого не було вдома, то через хвилину-другу ви таки стали б Ротшільдом, — Сідалковський намилив собі лице. — Ми не там шукали, Грак. Я вам тепер точно покажу, де треба було. Але в мене буде до вас прохання, Грак. Цього разу без фокусів. Мені ваші винаходи набридли. Ніяких джерел, ніякого урану, тим більше природного газу. Я від нього чадію. Ви ж під час пошуку скарбів не оволодіваєте суміжними професіями.
— Ти коротше можеш?
— Для вас я на все готовий. Я розгадав, що означає на карті «Два еС». Це два сфінкси. Тільки без втрати свідомості, Грак, візьміть себе в руки: золото тут, — Сідалковський поплескав по крупу одного з сфінксів. — Загляньте сфінксу під хвіст… Я не жартую, Грак. У мене впало мило, я заглянув. Повторіть цей благородний жест…
Грак, оглядаючись на Сідалковського, недовірливо нагнувся.