Він, ніби перед черговою реорганізацією, боязко сідав у своє крісло, потім тривожно підводився і давив непокірний паркет типу «самонадувна подушка» то в одному, то в іншому місці. Ковбик ходив по кабінету, всією вагою навалювався на новоутворені паркетні пухлини і з хряскотом вдавлював їх на свої місця, але вони, як на лихо, вистрілювали знову то під столом, то під сейфом, розмальованим Чигиренком-Рєпнінським під морений дуб.
Стратон Стратонович виглянув у приймальню. Маргарита Ізотівна нагадувала в цю мить Цезаря, бо водночас робила три роботи: читала книгу, стрекотіла на машинці і ляпала, як казав Ковбик, язиком. Зося сиділа збоку. На її довгих колінах лежала ліниво розкрита книжка, з якої вона, здається, знала кожний рядок напам'ять.
— Белетристика? У робочий час? Ну й роботка у вас! Де б собі таку роботу знайти? — кидав свою улюблену фразу Стратон Стратонович і робив вигляд, що сердиться. — Зосю, покличте до мене Ховрашкевича, — мовив він і, зустрівшись з поглядом Маргарити Ізотівни, нехотя додав: — Будь ласка.
Ховрашкевич зайшов блідий, як імпортне білило вищого гатунку.
— Ніч минула без сну і без радощів, — вгадав Ковбик, дивлячись на нього.
— Кликали, Стратоне Стратоновичу? — замість відповіді запитав Ховрашкевич, якому теж, очевидно, було не до жартів. Навіть сумних.
Ковбик мовчки показав на стілець і, підійшовши до вікна, приклав руку до грудей.
— Чи й вас ото так канудить, Михалку, як мене, чи ні?
Ховрашкевич ці слова розцінив по-своєму:
— Канудить, але не від того, що ви думаєте.
— А про що я повинен думати? — різко обернувся Стратон Стратонович.
— А ви що, не знаєте, що вчора трапилося у Бубонів?!
Стратон Стратонович зупинився і на мить завмер.
— Як завжди, щось накоїли? Що дерболизнули більше, ніж слід було, я й по вас бачу.
— За мною і Панчішкою приїжджала міліція, — спокійно промовив Ховрашкевич.
— Яка міліція? Чого? — Стратон Стратонович втягнув голову в плечі. — Я так і думав! Ви ж не можете без пригод. Що трапилося? Тільки конкретно й коротко…
— То я вам розповім з самого початку…
— Конкретно і коротко, — перебив його Ковбик.
— Хтось зателефонував у медвитверезник і повідомив, що у будинку Бубона п'яні вчинили бійку…
— А що ж учинили ви?
— Нічого. Ми просто сиділи з Масиком і сперечалися…
— За допомогою кулаків?
— За допомогою аргументів…
— Чуло моє серце, що ці пиятики колись-таки закінчаться витверезником…
— Але мене, як бачите, не забрали.
— А Масика?
— І Масика теж. Міліція вибачилася і поїхала геть…
Стратон Стратонович задумався.
— Може, помилилися адресою? — перепитав по паузі.
— Ні, старшина сказав, що трохи приглушений чоловічий голос повідомив: «У будинку Бубонів спочатку пили, а тепер б'ються», а потім назвав точну адресу.