— Ріж ти, — мовив другий.
— Ніяке різати, — насилу ворухнув неслухняним язиком Йосаріан.
— Глянь, хто пхає свого носа, — поскаржився один з лікарів. — Ще одне село обізвалось. Ну, то ми оперуємо чи ні?
— Йому не треба ніякої операції, — заперечив другий. — Рана невелика. Треба лише зупинити кров, промити рану і накласти кілька швів.
— Але я ще ніколи не мав нагоди когось оперувати. Котрий тут скальпель? Оце скальпель?
— Ні, он те скальпель. Ну, гаразд, ріж, як уже надумав. Роби надріз.
— Ось так?
— Не там, йолопе!
— Не треба надрізів, — сказав Йосаріан, усвідомлюючи крізь танучий туман непритомності, що ці двоє невідомих готові його порізати.
— Ще одне село обізвалось, — саркастично зауважив перший лікар. — То він буде отак балакати до кінця операції?
— Ви не можете його оперувати, поки я його не прийняв, — сказав писар.
— Ви не можете його прийняти, поки я не перевірив його документів, — сердито буркнув гладкий вусатий полковник, наблизивши впритул до Йосаріана свою здорову рожеву пику, що, немов велетенська розпечена пательня, пашіла нестерпним жаром. — Де ви народились?
Гладкий вусатий полковник нагадав Йосаріану того гладкого вусатого полковника, який допитував капелана і визнав його винним. Йосаріан
дивився на нього крізь каламутну плівку. Густі запахи спирту й формаліну підсолоджували повітря.
— На полі бою, — відповів Йосаріан.
— Ні, не те. В якому штаті ви народилися?
— В стані невинності.
— Ні, не те. Ви недочули.
— Дайте я з ним розберуся, — наполіг гостролиций чоловік із запалими жовчними очима і тонкими незичливими губами. — Ти тут один розумник чи як? — запитав він у Йосаріана.
— Він марить, — пояснив один з лікарів. — Краще дозвольте нам відвезти його в палату і надати допомогу.
— Нехай лежить тут, якщо марить. Може, вибовкає щось кримінальне.
— Але ж він спливає кров’ю. Хіба не бачите? Він навіть може померти.
— Туди йому й дорога!
— Так цьому смердючому вилупку й треба, — сказав гладкий вусатий полковник. — Ану, Джоне, давай, колися. Нам треба знати правду.
— Всі звуть мене Йо-Йо.
— Ми хочемо, щоб ти з нами співпрацював, Йо-Йо. Ми твої друзі, і ти мусиш нам довіряти. Ми прийшли допомогти тобі. Ми не зробимо тобі боляче.
— Давайте засунемо пальці йому в рану і поколупаємось, — запропонував гостролиций.
Йосаріан склепив повіки з надією, що вони вважатимуть його непритомним.
— Він знепритомнів, — почув він голос лікаря. — Чому ви не дозволяєте нам надати йому допомогу, поки не пізно? Він дійсно може померти.
— Гаразд, забирайте його. Сподіваюся, цей вилупок таки вмре.