Пастка-22: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Та добре вже, трясця. Перестань товкти одне і те ж. — Полковник Каткарт глибоко засунув кулаки в кишені і, зсутулившись, відвернувся. — Замість прискіпуватись до мене, краще подумай, що нам з ним робити.

— Боюсь, ми його відправимо додому, — підполковник Корн переможно хихотнув, відвертаючись від полковника Каткарта, щоб глянути на Йосаріана. — Йосаріане, війна для вас закінчилась. Ми відправляємо вас додому. Насправді ви цього не заслуговуєте, і це одна з причин, чому я не проти. Оскільки зараз нічого іншого ми не ризикнемо з вами робити, ми вирішили відіслати вас до Штатів. Ми склали одну невеличку угоду...

— Яку угоду? — спитав Йосаріан з викличною непокорою.

Підполковник Корн закинув голову і розсміявся.

— О, цілком паскудну угоду, можете не сумніватися. Просто відразливу. Та ви до неї швиденько пристанете.

— Не будьте настільки певними.

— Я не маю анінайменшого сумніву, що пристанете, хоча від неї страшенно смердить. О, до речі. Ви нікому з пілотів не казали, що відмовились літати?

— Ні, сер, — швидко відповів Йосаріан.

Підполковник Корн схвально кивнув.

— Чудово. Мені подобається, як ви брешете. Ви далеко підете в цьому світі, якщо у вас з’явиться якась пристойна мета.

— Хіба він не знає, що йде війна? — раптом закричав полковник Каткарт і енергійно дмухнув у свій мундштук.

— Я певен, що знає, — уїдливо відказав підполковник Корн, — адже ти звернув на це його увагу лише хвилину тому.

Підполковник Корн втомлено насупився, промовисто обернувшись до Йосаріана, його чорні очі зблиснули хитрим, нахабним презирством. Ухопившись обома руками за край письмового столу полковника Каткарта, на розі якого сидів, він підтягнув свої драглисті сідниці й вмостився глибше, звісивши обабіч короткі ноги. Його черевики злегка стукались об жовту дубову тумбу, брудно-коричневі шкарпетки без підв’язок обвислими кільцями сповзли нижче кісточок, на диво маленьких і білих.

— А знаєте, Йосаріане, — немов роздумуючи, промовив він приязним тоном, що здавався водночас насмішкуватим і щирим, — я навіть трохи вами захоплююсь. Ви розумна людина з високими моральними принципами, що обрала дуже мужню поставу. Я теж розумна людина, але без жодних принципів, отож краще за мене вас ніхто не оцінить.

— Зараз у нас дуже критичні часи, — роздратовано заявив полковник Каткарт з найдальшого кутка кабінету, не звертаючи уваги на підполковника Корна.

— Часи дійсно дуже критичні, — поблажливо кивнув підполковник. — У нас щойно змінилося командування, і ми не можемо допустити нічого такого, що виставить нас у поганому світлі перед генералом Шайскопфом чи генералом Пекемом. Ви це хотіли сказати, полковнику?

— Невже в нього нема ні краплі патріотизму?

— Хіба ви не будете воювати за свою країну? — запитав підполковник Корн, передражнюючи грубий, самовпевнений тон полковника Каткарта. — Хіба не віддасте життя за полковника Каткарта і за мене?

Йосаріан напружився, здивований і насторожений останніми словами.

— Як це? — вигукнув він. — При чому тут ви з полковником Каткартом до моєї країни? Ви і вона не одне і те саме.

— Хіба можна нас розділяти? — спитав підполковник Корн з іронічним спокоєм.

— Саме так! — з пафосом вигукнув полковник Каткарт. — Ви або за нас, або проти нас. Третього не дано.

— Боюсь, він вас упіймав, — додав підполковник Корн. — Ви або за нас, або проти своєї країни. Все дуже просто.

— О ні, підполковнику. Я на таке не ведуся.

Підполковник Корн був незворушний.

— Щиро кажучи, я також, але всі інші поведуться. Ось і все.

— Ви вкрили ганьбою свій мундир! — з шаленою люттю проголосив полковник Каткарт, уперше звертаючись до Йосаріана. — Хотілося б мені знати, як вам вдалося стати капітаном.

— Ти ж його і підвищив, — лагідно нагадав йому підполковник Корн, хихотнувши у жменю. — Невже забув?

— Бачу, не треба було того робити.

— А я попереджав, — сказав підполковник Корн. — Але ж ти ніколи мене не слухаєш.