Ще північ не прийшла, як Іван-царевич розбудив Булата-молодця. Булат-молодець схопився:
— Що таке?
— Нема моєї нареченої! — каже Іван-царевич, а сам плаче гіркими сльозами. — Я задрімав трохи, а її не стало!
Придивився Булат-молодець до слідів на рясній траві навколо й каже:
— То Кощій Безсмертний твою наречену вкрав. їдьмо його шукати.
Сіли на коней і поїхали.
їхали вони, їхали, коли це дивляться — пасеться сила-силенна худоби. Булат-молодець придивився до худоби, до пастухів і каже:
— Це худоба Кощія Безсмертного.
От Іван-царевич і Булат-молодець повбивали Кощієвих пастухів, а самі одяглися в їхню одежу і погнали худобу до Кощієвого двору.
Тільки пригнали, вискочила служниця, вибрала з отари білу козу і почала доїти у золоту дійницю. Булат-молодець і питає:
— Для кого це ти доїш молоко у золоту дійницю?
— Та понесу царівні умиватися, — каже служниця.
Тут Булат-молодець наказав Іванові-царевичу зняти з руки перстень, що йому царівна подарувала, та вкинути його в молоко.
Принесла служниця молоко до царівни, а та почала вмиватися і побачила перстень.
— Звідки тут перстень? — питає.
— Та то, мабуть, пастухи вкинули, — відповіла служниця.
— Біжи швидше та поклич їх сюди!
Привела служниця пастухів, глянула на них царівна і пізнала Івана-царевича і Булата-молодця.
— Тікаймо з нами! — кажуть вони.
А вона їм:
— Від Кощія Безсмертного не втечеш. Наздожене він нас і повбиває.
— А де він зараз?
— Десь полетів по світу.
Булат-молодець каже їй:
— Як він прилетить, випитай у нього гарненько, де його смерть?
Царівна так і зробила. Як прилетів Кощій Безсмертний, стала вона його випитувати:
— Який ти сильний, нікого й нічого не боїшся, а чи є в тебе смерть?
Кощій і відповідає:
— Ніхто ще в світі мою смерть не знаходив і не знайде, ніхто мене не вб'є. А смерть моя на морі, на окіяні, на острові Діяні. На тім острові є дуб, а під дубом сундук, а в тім сундуку заєць, а у зайці качка, а у качці яйце, у тому яйці моя смерть.