Тісту — хлопчик з чарівними пальцями: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— О, це іншим разом. А завтра хай мосьє Трунадіс поведе Тісту в бідняцькі квартали Я певен — мосьє Трунадіс дасть нашому синові чудовий урок.

Отже завтра Тісту з мосьє Трунадісом подалися на околицю міста.

Дорогою мосьє Трунадіс трубним своїм голосом пояснював, що бідні люди живуть тільки по околицях.

— Ці бідняцькі квартали — наш бич, — заявив він.

— А що таке бич? — спитав Тісту.

— Ну, бич — це лихо, що спіткало багатьох людей, дуже велике зло.

Мосьє Трунадісові не треба було більше нічого казати. Тісту вже потирав свої великі пальці…

Те, що він побачив цього разу, було ще страшніше, ніж в’язниця. Вузькі й брудні дороги звивалися між безладними купами гнилих дощок. Це були халупи, такі діряві й хиткі, що подив брав, як вони не валяться навіть від легенького вітерця. Двері латані-перелатані там шматок картона, тут клапоть бляхи від консервної бляшанки.

Поряд з прямими, брукованими, чисто підметеними вулицями, кам’яними будинками, крамницями, парками бідняцькі квартали видавалися геть іншим містом, таким огидним, що його наче соромилось те, кам’яне. Тут не було вуличних ліхтарів, тротуарів, крамниць і поливальників, що їх наймав Муніципалітет[5].

«Зелена трава очистить і оздобить ці вузькі, брудні дороги; березка й ломиніс підтримають жалюгідні халупи, не дадуть їм завалитися!» — майнуло у Тісту в голові, і, виставивши великі пальці, він заходився тицяти, куди тільки трапляло око.

В халупах тулилося куди більше людей, ніж вони могли вмістити. Ці люди були бліді, як крейда, виснажені так, що ледве трималися на ногах.

«Я посію під вікнами калачики! Може, їхній багрянець зарум’янить обличчя цих бідолах!» — подумав Тісту.

— А чому бідняки мешкають в таких курниках? — раптом спитав хлопчик у мосьє Трунадіса.

— Мабуть, тому, що не мають іншого житла А взагалі це безглузде питання.

— А чому в них немає житла?

— Тому, що вони не мають роботи.

— А чому в них нема роботи?

— Тому, що їм не таланить.

— Отже, вони нічогісінько не мають?

— Саме так, Тісту. Оце і є злидні.

«Завтра вони матимуть квіти!» — осміхнувся подумки Тісту.

Він побачив, як чоловік бив жінку, як, плачучи, тікала від батька дитина.

— А що, через злидні люди стають лихими? — знов запитав Тісту.

— Буває, ще й нерідко, — відказав мосьє Трунадіс і трубним своїм голосом почав давати пояснення.

З його слів виходило: злидні — це щось на взірець жахливої чорної квочки з хижими очима, закарлюченим дзьобом і широчезними, майже неосяжними крилами. Під крилами вона безнастанно вигріває своїх страхітливих курчат. Мосьє Трунадіс знав, як їх усіх звуть: курча-крадіжка, що спустошує гаманці й ламає сейфи; курча-пияцтво, яке вимагає горілки й валяється по канавах; курча-злочин — мовби вбивця з револьвером; курча-революція — безперечно, воно найнебезпечніше від усіх…

— Тісту! Ви мене не слухаєте! — раптом вигукнув мосьє Трунадіс. — І покиньте мацати руками всю цю грязюку! Зараз же надягніть рукавички!

— Я забув їх удома, — мовив Тісту.

— Слухайте уважно. Що ж потрібно для того, аби позбутися злиднів та їхніх згубних наслідків? Поміркуймо трохи…

— Потрібен достаток! — подумавши, зраділо вигукнув Тісту.

— Ні, потрібна дисципліна! Потрібен порядок!

[5] Муніципалітет — у Франції та в інших буржуазних країнах орган місцевої влади. Муніципалітет займається здебільшого небагатьма питаннями — міського благоустрою, порядку тощо.