Тісту — хлопчик з чарівними пальцями: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чимдалі гірше! — вигукнула вона. — Отже, ти живеш розумом поні? Оце так!

Вона розповіла про розмову батькові, і той сказав, Що Тісту треба якось розважити.

— Поні, поні, чистокровки… Цього замало… О! Треба повести його в зоопарк.

Але в зоопарку на Тісту чекала прикра несподіванка. Він уявляв собі зоопарк як казкове місце, де тварини з доброї волі дозволяють милуватися собою, щось на взірець тваринного раю, де полоз обвивається навколо ноги жирафи, а кенгуру носить у своїй сумці ведмежа. Він уважав, що ягуари, буйволи, носороги, тапіри, птахи-лірохвости, папуги та мавпи-сапажу бавляться поміж дерев і чудових рослин, таких, які намальовані в дитячих книжках.

Замість цього Тісту побачив у зоопарку клітки, в яких плішиві леви сумовито дрімали перед порожніми мисками; тигри сиділи тут замкнені з тиграми, мавпи — з мавпами.

Тісту хотів був пригостити булочкою пантеру, яка металася за гратами клітки, але наглядач не дозволив.

— Не можна, хлопче, одійди. Це ж хижий звір!

— Звідки їх усіх привезли? — спитав Тісту.

— Здалеку. З Африки, Азії — хіба я знаю звідки!

— А в них спитали згоди, перш везти сюди?—допитувався Тісту.

Наглядач знизав плечима й пішов геть, буркочучи, що з нього сміються.

А Тісту тим часом роздумував. Передовсім йому здалося, що наглядачеві не варто було братися ходити за звірами, коли він їх не любить А потім спало на думку, що ці звірі, певно, принесли на собі, на своїй шерсті, якесь насіння із рідних країв.

І Тісту заходився тицяти великими пальцями перед кожною кліткою. А наглядачі думали, що йому просто до вподоби порпатися в землі…

За кілька день перед лев’ячою кліткою виріс величезний баобаб, перед клітками мавп — ліани, а в басейні з крокодилами — латаття. Ведмідь вилазив на високу сосну, чаплі та рожеві фламінго походжали серед заростів очерету, а барвисті птахи виспівували в кущах гігантського жасмину.

Мірепуальський зоопарк став найкращим у всьому світі, і муніципальні радники хутко повідомили про це туристські агентства.

— Ти, бачу, взявся вже за тропічні рослини! Чудово, хлопче, ти справжній чарівник! — сказав Мусташ, зустрівши Тісту.

— Цс все, що я міг зробити для нещасних звірів, які гибіють далеко від рідних місць, — відповів Тісту.

Що ж до хижаків — вони за тиждень не з’їли жодного наглядача…

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Коли дорослі розмовляють надто гучно, хлопчики, буває, не чують їх.

— Ти мене слухаєш, Тісту?

І Тісту киває головою, мовляв, так, так, аби тільки вдати, що слухає; насправді ж він нічогісінько не чує.

Але тільки-но дорослі починають говорити півголосом, звіряючи один одному таємниці, хлопчики зразу нашорошують вуха, аби почути те, що хочуть од них приховати. Тісту був щодо цього такий самий, як усі.

Вже кілька день в Мірепуалі тільки й знали, що шепотілися. В повітрі витала таємниця, ба навіть у килимах Осяйного Дому причаїлася вона. Батько й мати голосно зітхали, переглядаючи газети. Служник Каролюс і куховарка Амелі шушукалися біля пральної машини. А в мосьє Трунадіса де й дівся його трубний голос — він і ледве шелестів.

Тісту ловив на льоту слова, які віщували щось лихе.

— Напруження… — промовляв заклопотано батько.

— Криза… — вторувала мати.

— Ускладнення, ускладнення… — докидав мосьє Трунадіс.

Тісту подумав був, що йдеться про хворобу. Він розхвилювався й, виставивши великі пальці, подався шукати, хто занедужав.

Обійшов будинок і сад, але нічого лихого не побачив. Мусташ почувався чудово; чистокровки вибрикували на лугу; Гімнаст був і собі здоровий та веселий.