Тісту — хлопчик з чарівними пальцями: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тісту враз прокинувся. Чоло в рясному поті, серце калатає, як не вискочить.

«Щастя, що це — тільки сон! — зітхнув він з полегкістю. — Гімнаст у стайні, і чистокровки теж».

Але заснути вже не міг. «Коли коням сумно й страшно у в’язниці, то як же має бути людям? І навіщо тих бідолашних в’язнів стрижуть, навіщо так паскудно вдягають? Чому вони ходять по колу? Адже так вони нізащо не виправляться. Їй-право, аби й мене замкнули там, навіть коли б я не зробив нічого лихого, — то кінець кінцем і я став би лихий… Як би хоч трохи полегшити їм життя?»

Дзигарі на майдані вибили одинадцяту, потім північ, а Тісту ніяк не міг склепити очей.

І раптом йому сяйнуло:

«А що, як виростити для в’язнів квіти? Може б, тоді «порядок» не видавався їм таким огидним? Може б, вони порозумнішали й полагіднішали? У мене ж чарівні пальці.. Завтра спитаю в мосьє Трунадіса…»

Але ту ж мить Тісту подумав, як займуться мосьє Трунадісові вуха, коли він почує про його намір. І хлопчик згадав Мусташову пораду: нікому не розказувати про чарівні пальці.

«Я маю зробити це сам один, так, аби ніхто не знав».

Тісту відчув, що не засне, аж доки не здійснить задуманого.

Він скочив з ліжка, пошукав пантофлі. Одну знайшов під комодом, а другу… Друга зависла на віконній ручці й сміялася з нього! Он як буває, коли, лягаючи спати, жбурляєш пантофлі в повітря!

Тісту вислизнув з кімнати: пухнасті килими поглинали його кроки. Він нищечком дійшов до сходів і з’їхав униз, як завжди — животом на поруччях.

На небі світив повний місяць. Він надув обидві щоки свіжим нічним повітрям. Мабуть, місяцеві до вподоби люди, які гуляють уночі. Забачивши Тісту в його довгій нічній сорочці, місяць одразу протер обличчя хмаринкою, що саме линула повз нього.

«Слід посвітити цьому хлоп’яті, — подумав місяць, — а то, диви, ще заоре носом у рівчак».

Місяць плив, ясний, як ніколи; він навіть попросив зорі Великого Воза світити якомога яскравіше.

Отак, під захистом місяця й зірок, Тісту благополучно — де бігцем, а де поволеньки — дістався в’язниці. Він, звичайно, дуже хвилювався. Адже це перша його спроба. «Аби лиш мені вдалося! Аби Мусташ не помилився!»

Тісту тицяв великими пальцями всюди, де тільки міг: попід муром, в розколини між камінням, в поперечки та перехрестя грат. Трудився на совість. Не забув і про колодки на брамі, ба навіть про вартівню, де спав жандарм.

Скінчивши роботу, Тісту вернувся додому й одразу міцно заснув. Ранком служник Каролюс ледве його добудився.

— Тісту, вже сонце підбилося високо!

Служннк Каролюс — я вже вам про це казав — розмовляв з легким іноземним акцептом.

У Тісту на язиці крутилося питання, але він не зважився його поставити. Проте чекати довго не довелося.

Бо в’язниця… Диво дивне, та й годі!.. Якби мосьє Трунадіс стрельнув з гармати на головному майдані Мірепуаля, то й тоді б не зчинилося такого шарварку! А шарварок зняли люди, побачивши, що в’язниця перетворилася на квітний замок, чудо-палац!

Надзвичайна новина блискавкою облетіла місто. Опівдні всі мірепуальці зібралися перед довгим муром — і не вірили власним очам. Геть увесь мур укрився трояндами, а грати скидалися на зелені альтанки. Вікна, поперечини, двері, одвірки — все квітувало. Стебла тяглися догори, звивалися, повзли вниз; замість залізних шпичок повиростали кактуси.

А вартівня! Чи таке видано! Всю її повив деревник, і жандарм опинився в полоні. Деревник учепився за його гвинтівку, заплів вхід. А жандарм стояв незворушний, сумирний і любесенько палив люльку.

Ніхто не міг пояснити дива, крім, звичайно, садівника Мусташа — він теж прийшов надвечір подивитися.

Назавтра, коли Тісту прибіг до садівника на другий урок, Мусташ зустрів його словами:

— А! Це ти? Нічогенько, нічогенько вийшло в тебе з в’язннцею! Для початку навіть добре!

Тісту засоромився.

— Аби не ви, мосьє Мусташу, я б ніколи не дізнався, що в мене чарівні пальці! — мовив він вдячно.

Але Мусташ не полюбляв сантиментів[3].

— Гаразд, гаразд, хлопче. Але ти перебрав міру з деревником. До того, будь обережний з хвилівником. Він і виткий, і гарний, але листя — надто темне. Іншим разом посади більше березки — вона ясніша, веселіша з вигляду…

[3] Сантименти — надмірний вияв почуттів.