Привид часу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Корнєв часто запитував себе: якби він, Іван Корнєв, спочатку страшенно нападав на проект зорельота-майстерні, а потім прийшов проситися до складу експедиції — прийняли б його? Нізащо. Поглузували б в обличчя. Він же людина звичайна. Іван це зрозумів давно і не засмучувався даремно. Правда, Корнєв зробив у житті чимало. Але все те не мало підкоряючого блиску таланту: він умів працювати, вмів боротися до останнього за те, що, на його думку, було потрібне і правильне. І тільки…

А от Бруно прийняли. Бруно Аскер! Цим сказано все.

Корнєв усміхнувся, пригадавши ювілей Аскера — тридцятиліття «плідної наукової діяльності». У призначений день біля входу до лабораторії (Аскер тоді працював у галузі ядерного синтезу) зібралися вчені, студенти, цікаві. Бруно вийшов з лабораторії у синьому, забрудненому графітом і маслом халаті майстра. Назустріч йому попрямував літній чоловік, тримаючи перед очима папірець з привітанням. Промовець урочисто прокашлявся… Але ювіляр пронизав усіх ущипливим поглядом і почав перший: «Любов до круглих дат властива людям, які погано лічать. До того ж я прихильник двійкової системи, а в ній число 30 — не кругле», — повернувся і пішов геть.

Прокинувшись, Аскер пирхнув, вхопився за борт контейнера і виплигнув.

— Починаємо хворіти на дзеркальну хворобу, фізику, — глузливо кинув йому Март.

Аскер здивовано втупився в нього, виймаючи із шафи одежу.

— Що це за хвороба? Щось я не чув про таку.

— Незабаром зможеш побачити свої волосаті ноги лише в дзеркалі, — пояснив конструктор.

— Гм! Дотепно, але… — Бруно легко нахилився і торкнувся долонями підлоги, — тільки й усього.

— Жарти жартами, а взагалі тобі не завадило б скинути кілограмів п’ять, — втрутився Корнєв. — Навіщо збільшувати кінцеву масу зорельота?

— Поки що мої п’ять кілограмів не становлять і мільйонної частки маси «Буревісника», — Бруно був у доброму настрої. — Коли треба буде, схудну… — Він вийняв з штанів сигарети, запалив і пішов одягатися.

«Уже треба», — мало не крикнув йому навздогін Корнєв.

Лишився останній контейнер. Іній на ньому відтанув, поки розморожували інші. Галина Крон лежала в кризі, заклавши за голову руки. Корнєв підсунув контейнер до площадки, коли у відсік увійшла Марина.

— Капітане, — рішуче звернулася вона до Корнєва, — я давно збиралася сказати тобі. Стефане, вийди, будь ласка. Ми зробимо все самі.

Март запитливо глянув на Корнєва.

— Добре, — сказав той, — іди, Стефане. — І, коли конструктор вийшов, обернувся до Марини.

Плашек трохи ніяково всміхнулася.

— Розумієш… Галина чекає дитину.

У Корнєва на мить потемніло в очах. Тільки цього ще бракувало. Він уважно подивився на Галину. Так, щось схоже…

«Хто? Невже Летьє?»

Якось виходило, що Крон завжди працювала з Тоні. А одного разу капітан, зайшовши в оранжерею, побачив, як Галина куйовдила чуприну пілотові. Той од щастя був схожий на хлопчиська. Тоді Корнєв не надав цьому значення.

— Марино, — капітанові було незручно, — адже Галина чергувала разом з вами.

Він помітив, як жінка закусила губу, а в очах її заграли лукаві іскорки.

«Отак, капітане. Дівчина покохала — і всі твої хитромудрі психологічні побудови розлетілися мов пожовкле листя під вітром. Дарма що космос, дарма що це ускладнить і без того нелегке життя всіх. Вона кохає. У неї буде дитина. Це вище за всі розрахунки, за всі істини… Треба оберігати її від важкої роботи, від перевантаження».

— Іване, вони кохають одне одного. Кохають! Від її погляду Корнєву стало не по собі.

— Так-так. Я розумію… — але враз пригадавши все, капітан мимоволі вигукнув: — Як же це невчасно!

Марина тепер дивилася на нього холодно.

— Ви маєте рацію, капітане: це справді невчасно… Ви надто ділова і правильна людина, капітане, щоб для вас це взагалі коли-небудь було «вчасно»!

Корнєв важко зітхнув, стримуючи лють, яка раптово спалахнула. Почервонівши, відрубав:

— Помиляєтесь, біолог Плашек. Я дуже люблю дітей. Я не мав сім’ї, але це нічого не значить. А тепер я згадав про дисципліну. І ще про те, що до найближчого родильного будинку звідси трохи більше чотирьох парсеків.