— Тоді, оскільки ви щойно говорили про перехід через море ізраїльтян і катастрофу з єгиптянами, можливо ви помітили під водою якісь сліди цієї події? — запитав я посміхаючись.
— Ні, пане професоре, і на це є важлива причина.
— Яка?
— Те місце, де, за легендою, Мойсей пройшов зі своїм народом, настільки тепер замулене піском, що верблюди ледве замочують ноги у воді. Ви розумієте, що для мого “Наутілуса” там надто мало води. — А де ж це місце?
— Воно розташоване трохи нижче Суецу, в рукаві, що утворював широкий лиман. У той час Червоне море простягалося до гірких озер. Там і знаходився міфічний прохід, по якому начебто ізраїльтянам і пощастило досягти обітованої землі, а війська фараона повністю загинули. Я думаю, що розкопки тих пісків, можливо, відкрили б що-небудь.
— Можливо і так, — погодився я. — Треба сподіватися, що ці розкопки рано чи пізно почнуться, особливо коли на перешийку з’являться нові міста, після того як Суецький канал буде закінчено. Проте і цей канал буде зовсім непридатним для такого корабля, як “Наутілус”.
— Безумовно, але дуже корисним для всього світу, — сказав капітан Немо. — Стародавні люди добре зрозуміли його корисність для торговельних відносин між Червоним і Середземним морями. Однак вони не подумали про те, що можна прорити прямий канал, і вибрали довшу путь: з’єднали Червоне море з Нілом. Якщо вірити переказам, будівництво цього каналу почалося ще за фараона Сезостріса [58] . Але вже напевне відомо, що в 615 році до нашої ери фараон Нехо [59] почав роботи по прориттю каналу, який постачався водами Нілу, через ту частину Єгипетської рівнини, що простягається до Аравії. Цим каналом судна повинні були підніматися від Нілу до Червоного моря за чотири дні, його ширина дозволяла двом триремам плисти поряд. Він був продовжений Дарієм [60] , сином Гістаспа, і закінчений, очевидно, Птоломеєм II [61] . Страбон бачив канал уже в експлуатації. Але незначна різниця у рівні води на його початку, біля Бубасту, і в його кінці, біля Червоного моря, робила його придатним для навігації протягом лише кількох місяців на рік. Канал діяв до віку Антонінів [62] . Після цього він занепав, бо став зовсім мілким. За наказом халіфа Омара [63] він знову був поновлений, але в 761 чи 762 році остаточно був засипаний халіфом Аль-Манзором [64] , який хотів перешкодити постачанню продовольством війська повсталого Мохаммеда-бея Абдуллаха. Під час єгипетського походу ваш генерал Бонапарт розшукав у пустинях біля Суецу сліди цих робіт і, зненацька захоплений припливом, ледве не загинув.
— Що ж, капітане, те, чого не насмілилися зробити стародавні люди — з’єднати два моря каналом, який скорочує шлях з Кадікса до Індії на дев’ять тисяч кілометрів, — те зробив Лессепс [65] . І незабаром Африка з материка перетвориться на велетенський острів.
— Так, пане Аронакс, — погодився капітан Немо, — і ви маєте право гордитися своїм співвітчизником. Він робить людству більше честі, ніж найславетніші полководці. Він почав, як і багато інших, з великих зусиль і невдач, але потім восторжествував, бо в нього стальна воля. Сумно подумати, що ця праця, яка могла б бути міжнародною працею і прославити цілі держави, була здійснена завдяки енергії лише однієї людини. Отже, честь і слава Лессепсу!
— Так, честь і слава цьому великому громадянинові, - відповів я, здивований тоном капітана Немо.
— На нещастя, — сказав він трохи згодом, — я не можу перевезти вас через Суецький канал. Зате післязавтра, коли ми вийдемо в Середземне море, ви побачите довгі насипи Порт-Саїда.
— В Середземне море? — вигукнув я.
— Так, пане професоре! Вас це дивує?
— Мене дивують ваші слова, що. ми будемо там післязавтра.
— Правда?
— Так, капітане, хоч мені вже час одвикнути з будь-чого дивуватися, відколи я перебуваю на борту вашого корабля!
— Але чому ж саме це повідомлення вас так здивувало?
— Тому що я не уявляю тієї колосальної швидкості, якої повинен досягти “Наутілус”, щоб післязавтра бути в Середземному морі. Адже йому потрібно обігнути всю Африку і пройти біля мису Доброї Надії!
— А хто вам сказав, пане професоре, що він буде огинати всю Африку? Хто вам сказав, що він пройде біля мису Доброї Надії?
— Проте… якщо тільки “Наутілус” не попливе по суші або не перелетить по повітрю над перешийком…
— А чому не під перешийком, пане Аронакс?
— Під перешийком?
— Звичайно! Природа давно вже зробила під цією вузькою смугою землі те, що люди тільки тепер роблять на поверхні.
— Як! Там існує прохід?
— Еге ж! Підземний прохід, який я назвав Аравійським тунелем. Він починається біля Суецу і приводить до бухти Порт-Саїда.
— Але ж цей перешийок складається тільки з сипучих пісків?
— До певної глибини. А з п’ятдесяти метрів починається вже гранітний фундамент.
— Значить, ви відкрили цей тунель випадково? — спитав я, дивуючись усе більше й більше.
— Випадково і разом з тим свідомо, пане професоре. Навіть скоріше свідомо, ніж випадково!
— Капітане, я вас слухаю уважно, але мій розум відмовляється сприймати те, що чують вуха!
[58] Сезостріс — єгипетський фараон, дати життя якого невідомі. Деякі вчені ототожнюють його з фараоном Рамзесом II, що жив приблизно за 1300 років до н. е.
[59] Нехо — єгипетський фараон XXVI саїської династії. Його правління відзначене розквітом зовнішньої торгівлі, піднесенням єгипетської культури, будівництвом каналу Червоне море — Середземне море. Дата, яку наводить капітан Немо — помилкова. Нехо царював з 610 по 595 рік до н. е.
[60] Дарій (550 — 486 р. до н. е.) — персидський цар.
[61] Птоломей II (285 — 247 р. до н. е.) — син Птоломея І Лага, полководця Олександра Македонського, засновника династії єгипетських царів Птоломідів.
[62] Вік Антонінів — так називався період правління (96 — 192 рр.) семи римських імператорів: Нерви, Траяна, Адріана, Антоніна, Марка Аврелія, Вера, Коммода.
[63] Омар (634 — 644) — другий халіф Аравії, завойовник Сірії, Персії, Єгипту.
[64] Аль-Манзор (754 — 775) — аравійський халіф, засновник Багдада.
[65] Лессепс Фердінанд (1805 — 1894) — французький інженер, підприємець і дипломат, будівник Суецького каналу (1859 р.).