20 000 льє під водою: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Друже Нед, — зауважив йому Консель, — яке лихо він може заподіяти “Наутілусу”? Чи, можливо, він атакує його під водою? Або розстрілюватиме його в морській глибині?

— Скажіть, Неде, — запитав я, — чи не можете ви дізнатися про національність цього судна?

Канадець, насупивши брови й примруживши гострі очі, протягом кількох секунд вдивлявся в корабель.

— Ні, пане професоре, — відповів він. — Я не зможу визначити, до якої національності він належить. У нього немає прапора. Але я можу вас запевнити, що це військовий корабель, бо на верху його грот-щогли майорить довгий вимпел.

Протягом чверті години ми продовжували стежити за судном, що прямувало до нас. Я не міг усе ж припустити, щоб воно могло розпізнати “Наутілус” на такій великій дистанції; ще менше воно могло знати, що це підводний корабель.

Незабаром канадець сповістив мене, що це велике військове судно з тараном і двома броньованими палубами. З його двох труб здіймалися клуби густого чорного диму. Прибрані паруси зливалися з реями. На ньому не було ніякого прапора. Відстань ще заважала роздивитися колір його вимпела, що майорів у повітрі, як вузенька стрічка.

Корабель плив швидко. Коли б капітан Немо дав змогу йому наблизитися, ми мали б зручну нагоду врятуватися.

— Пане професоре, — звернувся до мене Нед Ленд, — коли це судно підійде до нас на відстань однієї милі, я кинуся в море і пропоную наслідувати мій приклад!

Я нічого не відповів на пропозицію канадця і продовжував роздивлятися судно, що зростало на очах. Яким би воно не було — англійським, американським, французьким чи російським — воно все одно підібрало б нас, коли б нам пощастило доплисти до нього.

— Нехай пан згадає, - сказав тоді Консель, — що у нас є деякий досвід у мистецтві плавання. Він може покласти на мене всі турботи про те, щоб доставити його на корабель, коли він вирішить іти слідом за другом Недом!

Я не встиг ще відповісти, коли на носі військового судна з’явився білий димок. Через кілька секунд вода, спінена падінням важкого тіла, залила корму “Наутілуса”, а трохи згодом до моїх вух долинув звук пострілу.

— Як? Вони стріляють у нас? — скрикнув я.

— Хоробрі люди! — промимрив канадець.

— Значить, вони не вважають нас за таких, що зазнали катастрофи і чіпляються за уламки! — вигукнув я.

— Коли панові буде завгодно… — почав Консоль! Але в цей час нове ядро облило його бризками з голови до ніг.

— Гаразд! — вимовив він, струшуючи з себе воду. — Коли панові буде завгодно, вони прийняли нас за нарвала і обстрілюють цей нарвал!

— Але ж вони повинні бачити, що мають справу з людьми! — крикнув я.

— А можливо, саме тому вони й стріляють! — відповів Нед Ленд, дивлячись на мене.

Ці слова здалися мені справжнім відкриттям. Безумовно, всім уже було відомо, як потрібно тепер ставитися до думки про існування уявного чудовиська. Безумовним було й те, що під час зіткнення з “Авраамом Лінкольном”, коли канадець ударив потвору гарпуном, командир Фарагут устиг побачити, що величезний “нарвал” був підводним кораблем, значно небезпечнішим, ніж ця незвичайна тварина.

Так і тільки так повинно було бути. Тепер, очевидно, на всіх морях почалося переслідування цього жахливого знаряддя знищення!

І справді, як це можна припустити, “Наутілус” був жахливою зброєю, коли капітан Немо застосовував його, як знаряддя помсти! Тепер я був упевнений, що в ту пам’ятну ніч, коли “Наутілус” був в Індійському океані, а нас зачинили в камері, капітан Немо напав на якийсь корабель! Не було сумніву, що людина, похована на кораловому кладовищі, була жертвою зіткнення, спеціально влаштованого “Наутілусом”! Так, я це повторюю, саме так повинно було все відбуватися. Завіса над частиною таємничого життя капітана Немо трохи відкрилась. І якщо його особа не була ще розпізнана, то, в усякому разі, представники різних націй об’єдналися проти нього і охотилися за ним не як за якоюсь химерною істотою, але як за людиною, що дала обітницю невблаганної ненависті до людства.

Всі минулі події промайнули в моїй голові. І мені стало ясно: замість того, щоб знайти на цьому кораблі, який наближався, друзів, ми можемо зустріти лише безжальних ворогів.

Тимчасом кількість ядер, що продовжували сипатися навкруги нас, усе збільшувалася. Деякі з них, зіткнув шись з водою, відлітали рикошетом на велику відстань. Але жодне ще не влучило в “Наутілус”.

Броньований корабель був од нас на відстані трьох миль.

Незважаючи на посилену канонаду, капітан Немо все ще не з’являвся на палубі.

А тимчасом коли б одно з конічних ядер влучило в корпус “Наутілуса”, це могло б бути фатальним для корабля.

Канадець сказав мені:

— Пане професоре, ми повинні зробити все, щоб вийти з цього скрутного становища! Будемо намагатися сигналізувати! Тисяча чортів! Можливо, там усе-таки зрозуміють, що ми порядні люди.

Нед Ленд витягнув носову хусточку, щоб помахати нею в повітрі. Але тільки він устиг її розгорнути, як був схоплений залізною рукою і, незважаючи на його незвичайну силу, кинутий на палубу.

— Нещасний! — скрикнув капітан. — Може ти хочеш, щоб я прикував тебе до тарана “Наутілуса”, перш ніж він обрушиться на цей корабель!